"Твіттер-монстром" 58-річного Зіґмара Ґабріеля (Sigmar Gabriel), політика від СДПН і виконувача обов'язків закордонних справ, не назвеш. У четвер він однак скористався саме Твіттером, аби повідомити світу, що його бачити на посаді більше не хочуть і він йде. Цей пост був його черговим уколом у бік колег по партії. Адже нові партійні боси - Андреа Налес (Andrea Nahles) і Олаф Шольц (Olaf Scholz) взагалі-то планували лише у п'ятницю повідомити, хто з міністрів залишиться на посадах у новому уряді і які нові обличчя будуть призначені на шість посад в уряді за квотою соціал-демократів. Але Зіґмар Ґабріель ніколи не зважав на такі формальності, ніколи не враховував інтереси однопартійців, коли йшлося про його плани та амбіції. Саме це зрештою і призвело до його політичного падіння.
Ґабріель скрізь і скрізь, немов шило
Що тут скажеш? Зараз Ґабріель один з найпопулярніших німецьких політиків. Завдяки його наполегливій дипломатії вдалось звільнити з ув'язнення у Туреччині німецького журналіста Деніза Юджеля. І відразу ж він скористався моментом, аби це так яскраво представити, щоб ніхто, не дай Боже, не забув. Він знаходить чіткі слова про Дональда Трампа. Він невпинно подорожує - до Москви, на Балкани. І впродовж короткого часу йому вдалось пересваритись з усіма важливими товаришами по партії. Спочатку він сприяв обранню на посаду лідера СДПН Мартіна Шульца та висуненню його кандидатом у канцлери, щоб потім під час виборчої кампанії повсюди, де це можливо, саботувати його рішення. Чому? Хто б знав.
То - за, то - проти
Ще кілька прикладів бажаєте? То Ґабріель є запеклим прибічником ліберальної політики канцлерки Меркель щодо прийняття біженців і ходить Бундестагом зі стікером "Refugees welcome", то він раптом застерігає від тяжкого тягаря багатьох мігрантів, який лягає на плечі німців, що мають невисокі статки. Або ось ще так: він летить з візитом до Каїра, прямо в літаку дає інтерв'ю, в якому критикує масові арешти опонентів режиму диктатора Аль-Сісі, потім - як ні в чому не бувало - по прибутті заявляє здивованим журналістам, що його приймає "президент, котрий вражає".
У Ґабріеля все крутиться по колу, він ніколи чітко не визначається, його думки скачуть і хитаються, немов гойдалки. Після жахливої поразки його партії на виборах у вересні минулого року він закидає соціал-демократам, що вони, мовляв, переймалися не тими людьми, не тими проблемами. Одним словом: більше переймалися питаннями легалізації одностатевих шлюбів, ніж покращенням ситуації для тих, хто мало заробляє, або проблемами охорони здоров'я у провінції. При цьому він, звісно, забуває згадати, що він упродовж восьми років був головою цієї партії - так довго, як ніхто до нього, крім Віллі Брандта.
Приватне і політика: все докупи
Він може бути дуже вразливим, коли йдеться про нього особисто. Він змішує політичне і приватне, він витягує на публіку власну доньку, аби сказати від її імені, що у нього нарешті буде більше часу для неї, ніж для чоловіка з бородою. Мався на увазі Мартін Шульц, на якого Ґабріель образився. Яка ж дурість! Ґабріель, зрештою, змушений був просити вибачення, як це вже не раз бувало.
Тепер йому не пощастило, що на чолі партії стала Андреа Налес. Будучи генеральною секретаркою партії, на чолі якої стояв Ґабріель, вона натерпілася. Нерідко він виставляв її немов школярку поряд із собою. Адже Ґабріель мало кого терпить біля себе, не кажучи вже, щоб це було на рівних.
І все одно: його бракуватиме
Зіґмар Ґабріель може подавати себе і привітним, товариським. Він дуже начитаний і освічений. У нього є принципи. Наприклад, принциповим для нього було питання примирення з Ізраїлем, неприйняття будь-якої форми расизму. Але завжди напоготові й інший Ґабіріель: непередбачуваний, запальний, неконтрольований.
Якось, приміром, він, будучи міністром охорони довкілля, повертався із закордонного відрядження разом з журналістами. Одну журналістку він раптом запросив до себе, у міністерську зону у носовій частині літака. Схоже, він був роздратований статтею цієї журналістки і так жорстко відчитав її, що вона вийшла до колег абсолютно бліда. Згодом міністр вибачився. Але ж факт залишається фактом.
Таким він був, таким і залишиться. Зрештою, він безповоротно розсварився з усією партійною верхівкою. І все одно: мені особисто його бракуватиме. Адже він один з небагатьох автентичних політиків, а не натренованих на менеджерських семінарах.
Інша сторона медалі полягає в тому, що він зведе з глузду будь-кого.
Точка зору автора коментаря є його особистою думкою, а не з позицією DW або окремих редакцій.