У 2015-му році, що минає, президентові Росії Путіну і його стратегам із зовнішньої політики, судячи з усього, вдалося, використовуючи випробувані ще радянською армією і КДБ методи прихованої операції і маскування, відвернути увагу Заходу від їхньої реальної мети.

Ставки в Сирії підвищено

Військове втручання Росії в Сирії стало жахливим сюрпризом для Заходу. Путіну вдалося справити враження (зовнішньо-) політичної сили. Не варто, втім, забувати, що секрет цієї уявної сили - слабкість США та Євросоюзу. Цілих чотири роки поспіль вони не наважувались всерйоз узятися за врегулювання конфлікту. Лише криза з біженцями, загроза терору з боку ІД і поява російських військових змусили Захід струснутися і вжити рішучіших заходів.

Але й переоцінювати вплив Росії в Сирії не варто. Росія як постійний член Радбезу ООН і раніше могла встромляти палиці в колеса зовнішньої політики Заходу. Москва зміцнила свою військово-повітряну базу в Латакії і завдала кількох ударів крилатими ракетами морського базування. Це підвищило ставки. Але нехай ці войовничі жести нікого не обманюють: Москва й раніше надавала військову і дипломатичну підтримку своєму підопічному Асаду.

Хай там як, але новий світовий порядок Москва своєю операцією в Сирії не встановить - надто заплутана ситуація на Близькому Сході, забагато регіональних держав та угруповань виборюють там владу. У Москві це, імовірно, розуміють. Однак військова операція в Сирії дратує запеклого ворога США і, навіть більше, Саудівську Аравію. Що й слід було довести, адже передусім Саудівська Аравія обвалила настільки важливі для Росії ціни на нафту.

Україна як джекпот

Але посилення російського втручання в Сирії можна оцінювати не лише з точки зору подій в Україні. Володимир Путін воліє, по-перше, домогтися послаблення санкцій проти Росії, а по-друге, дестабілізувати Україну і закрити їй шлях до Європи. Для цього й потрібні російські плацдарми влади - так звані "народні республіки" "ДНР" та "ЛНР". Але повна реалізація мінських угод і відновлення контролю Києва над російсько-українським кордоном призвели би до краху сепаратистів. З іншого боку, від виконання мінських угод залежить скасування західних санкцій.

Тож очікувати реалізації мінських угод у прийдешньому році не слід. Росія хоче, щоби Донбас залишався "замороженим конфліктом". На руку Москві водночас і політика Києва, який не наважується імплементувати передбачені угодами конституційні реформи, що розширюють автономні права регіонів, передусім, на сході країни.

Плани Росії на 2016 рік

Першочергове завдання російської зовнішньої політики наступного року - перекласти провину за невиконання мінських угод на керівництво України й водночас виступити в Сирії у ролі більш-менш надійного партнера Заходу.

Кремль сподівається, що Євросоюз, єдність якого підірвано кризою в Греції, хвилею біженців, терористичною загрозою та зміцненням антиєвропейських сил, послабить а може й поготів скасує санкції. Ось так сирійська карта Путіна могла би перетворитись на козирного туза.