Події у Криму в останні дні розгортаються дуже стрімко. Зниження напруги найближчим часом годі очікувати. Від самого початку стало зрозуміло, що ситуація у Криму розвивається за вказівкою Москви. Прекрасно організовані та озброєні загони в уніформі, але без розпізнавальних знаків, які захопили ключові позиції, діяли в інтересах Кремля. Це ж стосується й так званих проросійських політиків у Криму, які під прикриттям бойовиків реально взяли владу та планують за допомогою референдуму 30 березня узаконити відокремлення від України.

Паралельно Москва нарощує рівень загроз із допомогою військових навчань, заяв Держдуми та Ради Федерації, організованої у Ростові-на-Дону прес-конфренції президента-утікача Януковича. Це все свідчить про те, що проводиться спланована операція. А офіційний дозвіл на відправлення російських військ в Україну став останнім доказом інтервенції Москви у Криму.

Цілі Путіна та можливості України

Розпочавши "операцію Крим", Кремль загнав нову владу у Києві та Захід у небезпечну пастку. Достатньо одного погляду на стратегію та можливості Путіна. Встановивши свій контроль у Криму, Путін переслідує дві цілі. По-перше, він превентивно убезпечив збереження бази Чорноморського флоту, ще до того, як новий уряд у Києві міг замислитись про розірвання договору. По-друге, узявши Крим у заручники, Путін отримав засіб тиску на нову владу в Києві.

Після втечі президента Януковича Путін таким безцеремонним та цинічним чином намагається заручитись можливістю диктувати політичне майбутнє України. Не погодиться на це нова влада в Києві, і Крим перетвориться на другу Абхазію чи Придністров'я - сепаратистські, ізольовані в усьому світі утворення, з проросійськими володарями під захистом могутніх російських військових контингентів.

Нове керівництво України постає перед вельми важким рішенням. Втсуп українських частин у бойові дії в Криму загрожує катастрофою з непередбачуваними наслідками: поширенням конфлікту на весь південь та схід України, подальшою дестабілізацією крихкого економічного стану чи навіть відкритою війною між Україною та Росією. А чи наважиться Захід підтримати воєнне рішення - це дуже й дуже сумнівно.

Захід у пастці

Перші заяви США та Євросоюзу сповнені обурення у зв'язку з ситуацією у Криму. Однак слів, навіть гострих, недостатньо. Путіна уже давно не цікавить те, що про нього говорять та думають на Заході. Крім того, Путін завжди буде посилатись на реальні та фіктивні прохання російськомовного населення Криму про захист.

У результаті Захід опинився у надзвичайно неприємній ситуації. Перший варіант відповіді - реальні санкції проти Росії (торгові обмеження, заборони на в'їзд, арешти рахунків, виключення з "Великої вісімки"). Однак це рівнозначно новій "холодній війні" з небажаними наслідками в енергопостачанні та мільярдними витратами на "нову фронтову державу Україна". Платники податків на Заході навряд чи підтримають такий варіант.

Другий варіант - мовчки, однак з кулаком у кишені, визнати нову роль Москви у Криму та умовити керівництво в Києві піти на переговори з Росією, яких воно не хоче. Це означало б, що Путін за допомогою грубої сили домігся того, що йому в останні місяці не хотіли дати ані опозиція проти Януковича, ані західні політики, а саме - право суттєво впливати на визначення політичного та економічного майбутнього України.

Інґо Маннтойфель, керівник відділу Східної Європи та головний редактор російської редакції DW