Втеча ніколи красиво не виглядає. Особливо коли втікач хоче бути героєм і переслідує великі цілі. Карлес Пучдемон у ролі біженця від іспанської юстиції у Брюсселі виглядає жалюгідно, вважає Барбара Везель.
Реклама
Карлес Пучдемон під час прес-конференції у Брюсселі, 31 жовтняФото: picture-alliance/Zumapress/R. Pareggiani
Карлес Пучдемон продає картоплю фрі у брюссельській вуличній ятці. Який жартівник першим змонтував цю фотожабу, з'ясувати неможливо. Але картинка потрапила точнісінько в ціль: як відомо, від великого до смішного - один крок. Ще вчора він вимахував прапорами на барикадах у Барселоні, а сьогодні сидить у столиці Бельгії та ЄС із порцією смаженої картоплі в руках.
Великі переконання вимагають великих жестів
Інші жартівники зображають Пучдемона як одного з персонажів коміксу "Пригоди Тінтіна", який вічно втікає. Юно-наївний стиль цього коміксу дуже добре пасує каталонцям. Бельгійський політик Гі Верхофстадт уже встиг ущипливо зауважити: "Якщо Тінтін (головний герой бельгійської версії коміксу. - Ред.) під час своїх пригод завжди знаходить способи розв'язання проблем, то Пучдемон у Каталонії залишає хаос і розруху".
Барбара Везель, кореспондентка DW у Брюсселі
За спиною в Каталонії Пучдемон залишив щонайменше своїх розчарованих прихильників, розгніваних однопартійців та ділові кола, які не знають, чого очікувати. І тимчасово керований із Мадрида регіон, який дуже прагматично скоряється "чужому правлінню". Імовірно, Пучдемон переоцінив революційний потенціал своїх запальних земляків. У хорошу погоду ходити на демонстрації весело. Однак пожертвувати добробутом і робочим місцем заради націоналістичної мрії, якщо при цьому зручно і доволі автономно живеш у Іспанії? Це звучить, як дурниця, вже тоді, коли про це пишеш.
Але верховний каталонець принаймні мусив би знати, що великі переконання вимагають від лідерів великих жестів. Це означає у будь-якому разі з високо піднесеною головою під спів каталонських пісень про свободу відстоювати свою справу перед судом у Мадриді. А от що виглядає дуже погано, так це залишити відповідальність своїм міністрам, а самому зникнути за нез'ясованих обставин. А потім наминати у Брюсселі картоплю фрі та бельгійський шоколад.
Політичний театр
Увесь цей театр про каталонську незалежність із Карлесом Пучдемоном у головній ролі і без того вже нагадує дешеву комедію. Пучдемонові порівняння іспанського уряду з диктатурою Франко можна вважати сміховинними або нахабними, як кому більше подобається. Постійне заклики до демократії звучить порожньо, якщо самі лідери нехтують її правилами. Урешті-решт екс-президент і його прибічники бабраються у власноруч створеній ролі жертви. При цьому одним оком вони постійно зиркають на публіку, перевіряючи реакцію глядачів.
У Росії, Туреччині та інших країнах люди сидять через свою політику або професію за ґратами. На тлі доль інших за політичний дитсадок у Каталонії стає хіба що ніяково. Таке враження, що ці героїчні борці за незалежність постійно кричать: "Ми хочемо, щоб нас гнітили!" Усе це для того, щоб виправдати власні цілі та доступ до теплих місць державної служби, забезпечити собі важелі провінційної влади та місце в теленовинах.
Таким нема місця у Європі
Ніяково й тоді, коли хтось постійно розповідає своїм прихильникам казочку про європейську допомогу, а потім, звісно, не може її забезпечити. Адже ні ЄС, ні Бельгія, яка не із власної волі прийняла Пучдемона, не хочуть подавати руку лідерові-розкольнику. Вони чекали на каталонців з таким же нетерпінням, із яким чекають спалаху чуми чи холери. Якщо бельгійцям пощастить, то їхня судова система не перешкоджатиме європейському ордеру на арешт і швидкій екстрадиції Пучдемона. Можливо, заодно вдасться і знову притлумити сепаратистські забаганки власних фламандців.
А президент в екзилі, як себе пафосно називає Пучдемон, тим часом знову опиняється в інтернаціоналі праворадикальних націоналістів Європи під схвальні оплески лівого крила. Пам'ятаєте приказку? Хто пристане до поганого товариства, той там і згине.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.
Каталонські урядовці за ґратами - Барселона протестує (03.11.2017)
01:46
This browser does not support the video element.
Історія руху за незалежність Каталонії
Прагнення багатьох каталонців отримати незалежність має глибоке історичне коріння. Цей регіон пережив за свою історію багато періодів посилення автономії, на зміну яким приходили обмеження свобод та репресії.
Фото: Reuters/A.Gea
Багата стародавня історія
Каталонію досить рано стали заселяти фінікійці, етруски, а згодом і греки. Перші грецькі колонії - це насамперед Росас та Ампуріас (на фото). Грецька назва останнього - Емпоріон. За ними прийшли римляни, що розбудували поселення та інфраструктуру. Каталонія залишалася в складі Римської імперії до завоювання цього регіону вестготами у 507-му році нашої ери.
Фото: Caos30
Графства та королівство
711 року Каталонію завоювали араби. Їхнє просування вглиб Європи зупинили франки у битві при Турі, відомій як битва при Пуатьє, в 732 році. Вже 759 року північні райони Каталонії знову стали християнськими. 1137 року каталонські графства утворили Арагонське королівство. У ХІІІ та в першій половині ХІV століття воно тримало під контролем Західне Середземномор'я та захопило Майорку й Валенсію.
Фото: picture-alliance/Prisma Archiv
Автономія аж до Війни за іспанську спадщину
Ще в ХІІІ столітті з'явилися інституції каталонського самоврядування - так званий Женералітат Каталонії. Навіть після об'єднання Арагонського королівства з Королівством Кастилія 1476 року Арагон міг втримати свої автономні інституції аж до Війни за іспанську спадщину, що тривала з 1701 по 1714 рік. Винятком був тільки час, на який припало Сегадорське повстання 1640-1659 року.
Фото: picture-alliance/Prisma Archivo
Роковини поразки
Після захоплення Барселони 11 вересня 1714 року королем Філіпом V, який походив з династії Бурбонів, було розпущено всі каталонські інституції та покладено край самоврядуванню регіону. Щороку 11 вересня каталонці згадують втрату своїх прав на автономію. На фото - хода 11 вересня 2015 року в Барселоні.
Фото: Getty Images/AFP/L. Gene
Ідеї федерації під час першої іспанської республіки
Після того як 10 лютого 1873 року король Амадей І відмовився від престолу, було проголошено першу іспанську республіку, котра не проіснувала й року. Прихильники республіки розкололися на тих, хто виступав за централізовану республіку та прибічників федеративного устрою. Серед тих, хто обстоював ідею федерації був і Франсиско Пі-і-Маргаль. Він був також одним з п'яти президентів республіки.
Фото: picture-alliance/Prisma Archivo
Невдала спроба у ХІХ столітті
Спроба Каталонії створити власне державне утворення в межах іспанської республіки ще більше посилила суперечки між республіканцями. 1874 року влада знову повертається до монархів з династії Бурбонів. Тоді на престол сів король Альфонс ХІІ.
Фото: picture-alliance/Quagga Illustrations
Каталонські республіканці
З 1923 по 1930 роки генерал Мігель Прімо де Рівера створив диктатуру, що опиралася на підтримку короля Альфонса ХІІІ, армію та клерикальні кола. Тоді центром опозиції та спротиву стала Каталонія. Політичний діяч Франсеск Масія (на зображенні) виборював після завершення диктатури права на широку автономію для Каталонії.
Перемога Франко та кінець усім правам і свободам
Під час другої іспанської республіки каталонські депутати розробляли статут автономії для регіону, котрий 1923 року ухвалив парламент Іспанії. Франсеска Масію після виборів до парламенту Каталонії було обрано керівником уряду - Женералітату Каталонії. Але перемога генерала Франко в громадянській війні 1936-1939 поклала край другій іспанській республіці та її здобуткам.
Фото: picture-alliance/AP Photo
Втрата всіх свобод
Режим Франко, що правив з 1939 по 1975 рік, означав для Каталонії демонтаж всіх демократичних свобод. На цей час припали заборона та ліквідація всіх політичних партій, скасування статуту автономії та утиски каталонської мови й культури.
Фото: picture alliance/AP Photo
Відновлення автономії з новим статутом
1977 року на перших вільних виборах, що відбулися після завершення диктатури Франко, було знову тимчасово обрано Женералітат Каталонії. Згідно з демократичною конституцією Іспанії 1978 року, Каталонія отримала 1979 року новий статут автономії.
Жорді Пужоль - багато років незмінний глава уряду Каталонії
Перший після завершення диктатури Франко статут автономії визнавав самостійність Каталонії, а каталонську мову як окрему мову. Порівняно зі статутом 1932 року, було дещо розширено права каталонців в освіті та культурі, але обмежено в таких сферах як юстиція, фінанси та охорона громадського порядку. Жорді Пужоль очолював уряд Каталонії з 1980 по 2013 роки.
Фото: Jose Gayarre
Зростання самосвідомості
Останніми роками прагнення каталонців отримати незалежність знову посилилися. 2006 року Каталонія отримала новий статут автономії, що передбачав розширення повноважень. Утім, після оскарження, котре подала консервативна "Народна партія", Верховний суд Іспанії скасував цей статут.
Фото: Reuters/A.Gea
Перша спроба референдуму
Референдум щодо незалежності Каталонії планувалося провести ще 9 листопада 2014 року. Першим запитанням у бюлетені було: "Чи хочете Ви, щоб Каталонія стала державою?" У разі згоди, слід було відповісти й на друге запитання: "Чи хочете Ви, щоб ця держава отримала незалежність?" Але Конституційний суд Іспанії визнав референдум нелегітимним.
Фото: Reuters/G. Nacarino
Двобій титанів
З січня 2016 року уряд Каталонії очолює Карлес Пучдемон. Від курсу на сепаратизм, котрий провадив його попередник Артур Мас, Пучдемон не відступав. Саме урядом під його керівництвом було призначено референдум про незалежність 1 жовтня 2017 року. Уряд у Мадриді на чолі з Маріано Рахоєм із застосуванням поліції всіляко протистояв проведенню голосування, яке називає неконституційним "інсценуванням".
