Республіка Македонія чекала на цей день 26 років. Для невеликої балканської країни членство в найпотужнішому світовому військовому альянсі завжди було питанням виживання. Для самої країни це свідчило би про зміцнення етнічної та соціальної єдності, для світу - вказувало би на гарантії того, що кордони держави захищені від сусідів. Невипадково македонський парламент проголосував за Декларацію про вступ до НАТО ще у 1993 році: криваві війни в інших колишніх югославських республіках ніколи не доходили до її кордонів, але небезпека завжди була поруч.
З іншого боку, Республіка Македонія ніколи не побачить власне найбільше досягнення. Як це ні парадоксально, але країні з такою назвою лишилося недовго. Навіть на сайті НАТО не згадувалася назва майбутнього учасника альянсу: "В середу, 6 лютого 2019 року, постійні представники при НАТО 29 членів альянсу підпишуть із Скоп'є Протокол про приєднання" - тобто з містом, що є столицею неназваної, перейменованої країни. Однак наприкінці цього тижня, коли грецький парламент ратифікує протокол про приєднання, "нова" країна буде представлена всьому світові: Республіка Північна Македонія.
Чи варто було Македонії відмовлятися від назви?
Саме таку ціну Македонія була змушена заплатити за те, щоби вступити до цього клубу. Більшості жителів країни ціна здається зависокою. Але насправді - на щастя для чинних політиків - це не так. Скоп'є та Афінам знадобилося чимало сміливості й політичної волі, щоби вирішити проблему довкола назви "Македонія", що з 2008 року не дозволяла Скоп'є приєднатися до НАТО і ЄС, а також десятиліттями отруювала стосунки двох народів.
Багато хто досі запитує: чи варто було "торгувати" частиною національної ідентичності та історії в обмін на членство у НАТО?
Так, варто. Не останньою чергою тому що це гарантує стабільне й квітуче майбутнє країни, але й тому, що нинішня подія завершує, принаймні на певний час, епоху вічних конфліктів між балканськими країнами. Це також дає шанс новим поколінням залишити в минулому історичні суперечки і почати планувати власне майбутнє.
У ширшому контексті Балкан і Південно-Східної Європи вступ Північної Македонії до НАТО має нарешті покласти край "македонському питанню", яке надто довго обтяжувало регіон. Крім того, це зміцнить регіональну стабільність у той час, коли привиди минулого погрожують вирватись назовні - й особливо у світлі вкрай небезпечних спроб сусідніх країн втрутитися у суверенітет і державність Косова.
Історія успіху на Балканах
Північна Македонія не має армії, її річний ВВП ближчий до слабкорозвиненого німецького міста, ніж до розвиненої західної крани. Але і США, і провідні європейські країни давно вже визнали, що цінність зв'язків цієї країни із Заходом вартує більше, ніж ризик ще однієї кризи на Балканах. Той факт, що Північна Македонія є рідкісним прикладом більш або менш успішного функціонування багатонаціональної демократії у нестабільному регіоні, додає ваги майбутньому членству Скоп'є у НАТО.
Із суто військової або економічної точки зору, країна взагалі не має для Альянсу жодної цінності. Тим цінніший приклад, який вона подає країнам-сусідам - Сербії, Косову, Боснії і Герцеговині - в плані успішного розв'язання конфлікту.
Для Республіки Північна Македонія наразі розпочинається нова глава. Країна досі стикається з величезною кількістю перепон і складних завдань. Їй потрібні реформи в усіх галузях суспільного життя, їй необхідно відновити внутрішню єдність, їй потрібна економіка, яка випускає щось ще, окрім мізків, що "течуть" на захід. Якщо ЄС вирішить нарешті розпочати у червні переговорний процес із Скоп‘є, то разом із приєднанням країни до НАТО це може стати початком історії успіху на давно забутих Західних Балканах.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою Української редакції і Deutsche Welle загалом.