Типово у дусі Дональда Трампа: його повідомленню у Twitter бракувало стилю, але водночас він пролунав майже як шантаж. Однак, подобається це комусь чи ні, вимога американського президента до європейських держав  прийняти осіб, що воювали на боці "Ісламської держави" і нині утримуються у в'язницях курдами, містила раціональне зерно.

Сирійські курди довгий час вимагають забрати сотні бойовиків ІД з Європи, які перебувають в ув'язненні на півночі Сирії. Ця вимога довгий час свідомо ігнорувалася, і тепер у справу втрутився Білий дім.

Окрім самих бойовиків, у тюрмах в Сирії також перебувають сотні жінок з Німеччини, Франції, Великобританії, майбутнє яких є невизначеним. Багато з них мають малолітніх дітей, народжених на території, контрольованій раніше ісламістами. А після падіння останнього анклаву ІД у Сирії у населеному пункті Багуз кількість таких жінок та дітей, вочевидь, ще більш зросте.

Надмірне навантаження на курдів

Ці в'язні стають надмірним тягарем для курдів. І, знову ж таки, після анонсованого наприкінці минулого року Трампом виходу американських військових із Сирії цей тягар має ще збільшитися. Окрім того, цей крок США ставить ширші, екзистенційні питання для курдів на півночі Сирії. Головний військовий союзник США у регіоні, курдські "Загони народної самооборони" (YPG), вважають терористичною організацією у Туреччині, що межує з Сирією на півночі. Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган прагне якнайшвидше покласти край будь-яким сподіванням курдів на отримання незалежності у Сирії під проводом YPG.

Щойно вихід американців з Сирії відкриє шлях для турецької армії, Ердоган планує встановити 30-кілометровий коридор безпеки вздовж сирійського кордону. Але найважливіші поселення курдів - включаючи табори для ув'язнення - розташовані саме у цій зоні. Оскільки курди боряться за власне виживання, то існують проблеми, які турбують їх більше, ніж опіка над бранцями ІД.

Коли мова заходить про вирішення цієї проблеми, Німеччина вдається до формальних відповідей замість активного пошуку рішення. І це рішення, ймовірно, слід було б шукати навіть на європейському рівні. З надією на те, що проблема, можливо, сама собою зникне, міністерство закордонних справ ФРН зайняло зручну для себе позицію, стверджуючи, що, оскільки німецьке посольство у Дамаску було закрите ще 2012 року, то країна не може надавати жодної консульської підтримки у Сирії. А з курдами з північної Сирії у Німеччини немає жодних офіційно встановлених дипломатичних відносин.

Люди, яких ніде не хочуть 

Звісно, немає жодної країни, яка була б зацікавлена у прийнятті десятків бойовиків ІД. Але це не змінює того факту, що ці люди досі існують і що ситуацію з ними потрібно вирішувати. І оскільки Німеччина є державою, у якій діє верховенство права, її громадяни, які належали до терористичної організації, досі мають права - навіть якщо це політично важко стерпіти. І серед цих справ - також і право на повернення на батьківщину. Провина кожного з них повинна бути доведена для того, щоб засудити їх за скоєні злочини.

Але, зрештою, усі ці люди є вихідцями із німецького суспільства. Вони радикалізувалися у ФРН - і тому країна зобов'язана вирішити цю проблему. Можливо, тут можна запропонувати креативний підхід, і, наприклад, порушити проти членів ІД справу у Міжнародному кримінальному суді у Гаазі? Але у будь-якому випадку абсолютно зрозумілим є одне: північна Сирія не може залишатися європейським Гуантанамо. 

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.