Чи може хоч хтось, будь ласка, відволікти увагу американського президента? Можливо, якоюсь блискучою річчю? Ну або веселим відео на Youtube. Бо якщо Дональд Трамп починає займатися темами міжнародної політики, такими як Північна Корея чи Іран, то його партнерів охоплює справжній жах - передусім у Європі.
Після років підготовки партнери по переговорах ще цілих 20 місяців боролися за угоду з Іраном. Євросоюз також сидів за столом переговорів і цілком справедливо приписав частину цього успіху й собі. У результаті в цьому випадку вдалося реалізувати саме те, за допомогою чого європейці найбільше люблять вирішувати кризи - класичну дипломатію. З тих пір Міжнародне агентство з атомної енергії вісім разів перевіряло, чи іранці справді виконують умови договору. І відповідь завжди була "Так!". Результати були такими переконливими, що навіть сама німецька канцлерка запропонувала використовувати цю угоду як зразок для подальших дій у справах, що стосуються КНДР.
Пряма конфронтація у Європі
І тепер приходить Дональд Трамп і погрожує знищити ледь не найбільший успіх міжнародної дипломатії останніх років. Навіщо? Заради ідіотських передвиборчих обіцянок. Крім того, він ставить Північну Корею та Іран в один ряд і заявляє, що з обома слід поводитися однаково жорстко. Рівняти ці країни під одну гребінку - з європейцями б такого не вийшло. Вони знають, які нищівні наслідки мала б денонсація угоди з Іраном безпосередньоу них під боком - дестабілізація Близького Сходу, переорієнтація країни на схід у напрямку Китаю та Росії, посилення радикальних антизахідних сил тощо.
Що ж може в цьому разі зробити Євросоюз? Очевидно, він буде дотримуватися цієї угоди - як уже заявила глава європейської дипломатії Федеріка Могеріні. На практиці це могло б означати, що американці знову запровадять санкції, але європейці цього не зроблять. Це могло б призвести до прямого конфронтаційного курсу. Добре відомо, як президент США реагує на подібні речі. У той же час Захід - як моральна і політична єдність - втратив би будь-який авторитет і був би значно ослаблений. Якщо ж США та ЄС більше не зможуть діяти згуртовано, ніхто їх також більше не сприйматиме серйозно.
Євросоюзу нічого іншого не лишається, крім як і надалі використовувати кожен зі ще можливих важелів впливу на адміністрацію Трампа. Європейці мусять спробувати втримати американців від виходу з угоди. Успіх минулих років мав би насправді говорити сам за себе, але не секрет, що в Білому Домі більше не рахуються з фактами. У випадку з кліматичною угодою Меркель із соратниками уже раз спробувала знову навернути Трампа на шлях істинний - але без успіху. Проте зараз ідеться про можливу нову "холодну" чи навіть "гарячу" війну та й про без того дуже нестійкий регіон. Ситуація могла б дуже швидко загостритися.
Дипломатія - це важко, але успішно
Що стосується Північної Кореї, то тут перспективи ще похмуріші, ніж у випадку Ірану. Тут вплив європейців дуже обмежений. Коли йдеться про брязкання зброєю з боку Дональда Трампа та Кім Чен Ина, то Євросоюз не може і не хоче сюди встрявати. Його вимоги орієнтуватися виключно на політичні та дипломатичні засоби на цьому тлі виглядали б майже наївними. Однак це правильний і єдиний дієвий для ЄС шлях. Також у цьому випадку знову стає помітним, наскільки великим став розрив між Європою і США у делікатних зовнішньополітичних питаннях.
Але Дональд Трамп буде ЗМУШЕНИЙ дечого навчитися у європейців, якщо він справді хоче досягти миру в усьому світі, як це було оголошено перед Генасамблеєю ООН. Його погрози стосовно як Ірану, так і Північної Кореї, можуть звести світ у прірву. Європейський - дипломатичний - підхід часом може видатися дещо слабкуватим, але він є єдиним, який у минулі роки по-справжньому працював. Американці досить часто намагалися знайти рішення за допомогою зброї, як от у Лівії, Іраку та Афганістані - з частково катастрофічними результатами. Тому Трампові бряцання зброєю - у поєднання з вимогою перегляду іранської атомної угоди - видаються європейцям загрозливими та пустопорожніми водночас. Ніхто не сумнівається, що від Трампа можна очікувати удару без попередження. Для збалансованих і комплексних переговорів розлюченому панові в Білому Домі бракує терпіння, експертів та компетентності. Усе це має Європа.