Коли чверть століття тому режим Ніколае Чаушеску - останнього комуністичного диктатора Румунії - було повалено, а його самого за кілька днів потому страчено, змучена країна гуртом зітхнула з полегшенням: вільні! "Нарешті вільні!" - не тямлячись від щастя, скандували тоді румуни і сподівались на швидке входження до нормального європейської світу. Народ переміг тирана, але політична влада залишилася у руках "системи".

Нові правителі у Бухаресті, чимало з яких походили з другого ешелону комуністичної номенклатури та страхітливої спецслужби Секурітате, з реформами не поспішали. Спочатку вони мусили забезпечити собі ключові державні посади та приструнити новостворені демократичні сили. Травма вкраденої революції вже невдовзі призвела до нових переломів, які й нині глибоко сидять у свідомості багатьох румунів.

Терор під керівництвом держави тривав і після Чаушеску

Новим лідером став Йон Ілієску - опальний колишній послідовник Чаушеску. Тричі він звозив до столиці "тітушок"-шахтарів, аби за допомогою їхніх палиць "переконати" політичну опозицію, журналістів, студентів та інтелектуалів в тому, що альтернативи його нео-комуністичній політиці немає. І якщо після падіння Чаушеску Румунія здобула симпатії світу, тепер з Бухареста йшов тривожний сигнал: терор під прикриттям державного апарату спрямовувався проти інакомислячих. В країні, яка прагнула увійти до сім'ї демократичних держав, були вбиті та поранені.

Повільно, набагато повільніше, ніж більшість інших колишніх комуністичних братніх республік, Румунія знайшла свій шлях до євроатлантичних структур. Зрештою спільною волею політичного оточення Ілієску та нових ліберально-консервативних партій Румунія 2004-го року увійшла до НАТО, а 2007-го - до ЄС. Вступ до ЄС, однак, був обов'язково пов'язаний з умовою ефективно побороти всюдисущу корупцію.

Басеску поклав початок справжнім перетворенням

Велика заслуга зараз вже екс-президента Траяна Басеску - у започаткуванні боротьби з корупцією та гарантуванні незалежності судової влади за десять років його президентства. Саме Басеску також відкрито засуджував комуністичну державу. Багато хто досі пам'ятає його палку промову 2006-го у парламенті, коли він сказав, що засудження комунізму та звільнення від його 45-річного тягаря були необхідними, навіть, якщо і запізнілими. Цієї ж думки дотримується і новий президент Румунії Клаус Йоганніс.

Через 25 років після повалення Чаушеску Йоганніс пообіцяв створити музей, присвячений злочинам комунізму. А одним з його перших указів стало відзначення найвищим орденом республіки ветерана антикомуністичної боротьби та колишнього політичного дисидента. Це запізніле вшанування також і всіх тих, хто мав мужність боротися проти комуністичної диктатури, і сигнал того, що пам'ять про жертв терору житиме.

Йоганніс не має часу на притирання

Водночас після цих символічно важливих жестів Йоганніс муситиме досить швидко зробити конкретні кроки для досягнення довгоочікуваних змін. У Румунії масивно "буксують" реформи - як у політичній, так і в соціальній та економічній сферах. На постійну підтримку політичних партій йому не варто сподіватися. Новий президент мусить показати своїм виборцям, що виправдовує їхню довіру. Йоганніс знає, що своєю перемогою завдячує й невдоволенню людьми правлячими соціалістами на чолі з його опонентом Віктором Понтою. Обрання Йоганніса було - насамперед для молодих і добре освічених румунів - сигналом спротиву політичному істеблішменту як такому. Тепер він мусить втілити обіцяні ним реформи - якщо доведеться, навіть проти волі цього істеблішменту.

В одному його виборці, як і його критики можуть бути певними: звичайних для політика на новій посаді 100 днів "притирання" він не матиме. Після свого несподіваного обрання він мусить використати розгубленість політичної еліти для покрокової реалізації своїх виборчих гасел. Німець за походженням, Йоганніс пообіцяв румунам країну сумлінно виконаної роботи. Цього румуни чекають вже 25 років, тож не повинні чекати жодного дня довше.