Верховна Рада у четвер, 8 червня, законодавчо закріпила мету на вступ України в НАТОяк пріоритет державної політики. Це рішення навряд чи прискорить рух країни на шляху до Північноатлантичного альянсу. Але воно визначило її зовнішньополітичний курс. Київ відновлює свій шлях до НАТО. Яким би довгим він не був, зрозуміло одне: Україна рано чи пізно стане членом потужного військово-політичного блоку.
Довгий шлях в НАТО
20 років тому, ще за часів президента Леоніда Кучми, Україна та Північноатлантичний альянс підписали "Хартію про особливе партнерство". НАТО не приховував, що хотів би бачити членом блоку українську державу. Щоправда, офіційний Київ у той час поводив себе досить дивно. 15 червня 2004 року Кучма підписав військову доктрину України. У документі йшлося про те, що вступ країни в НАТО є одним з пріоритетів зовнішньої та оборонної політики, а вже за місяць цього пасажу не було.
Гойдалки "Україна-НАТО" тривали і за президента Віктора Ющенка. У квітні 2005 року глава держави повернув до військової доктрини пріоритетність вступу України в Північноатлантичний альянс, а вже за рік після того, коли в крісло прем'єра сів Віктор Янукович, приєднання до західного оборонного союзу знову було відкладено у "довгу скриню". Після перемоги Януковича на президентських виборах ця мета і зовсім зникла з порядку денного української держави.
Нерішучість України в прагненні до Північноатлантичного альянсу - наслідок роботи Кремля. Москва ніколи не хотіла мати біля своїх кордонів війська НАТО і намагалася цього не допустити. Маючи серйозні важелі впливу на керівництво України, Кремль робив усе, щоб не допустити приєднання української держави до Альянсу. Варто тільки згадати, скільки шуму було у російських ЗМІ, коли в українському Криму проводилися навчання НАТО.
Бажання і можливості
Рішення Верховної Ради щодо НАТО, звичайно ж, не означає, що Україна в найближчому майбутньому стане членом Альянсу. Це, скоріше, декларація про наміри. На сході країни йде війна, Крим анексований Росією, російська армія топче чобітьми українську землю. Все це, м'яко кажучи, не найкращі передумови для того, щоб НАТО взяв Україну під свою "парасольку". Це добре розуміють і в Києві, і в Брюсселі, і в Москві.
Вступ до Північноатлантичного альянсу як одна з цілей політики України - це сигнал не тільки НАТО, а й Росії. Київ дав чітко зрозуміти Володимиру Путіну, що Україна остаточно звільняється від протекторату Москви. Скільки б часу не довелось на це витратити - десять, двадцять чи тридцять років, українська держава рано чи пізно буде в НАТО. А це означає, що Київ сподівається повернути собі і Крим, і неконтрольовані ним зараз райони Донбасу.
Після прийняття Верховною Радою рішення щодо НАТО Україну, очевидно, чекає ще й референдум. Президент Петро Порошенко раніше заявляв про намір провести плебісцит щодо вступу країни до Альянсу. Референдум теж не прискорить приєднання України до військово-політичного блоку, але підтвердить правильність обраного шляху нинішньої української влади. Яким буде результат, по-моєму, очевидно. Українці хочуть відчувати себе захищеними від зовнішньої агресії. І це почуття захищеності зараз може дати тільки НАТО.
Путін не перешкода?
На сьогодні серйозною перешкодою для України на шляху в НАТО залишається Росія. Вступ української держави в Північноатлантичний альянс багато в чому залежить від Москви. Позиція Володимира Путіна давно відома. Для того, щоб про неї нагадати ще раз, Кремль може сприяти ескалації насильства в Донбасі, спровокувати черговий конфлікт на півдні української держави. Мовляв, куди Україні в НАТО, якщо там йде громадянська війна.
Однак шлях, яким пройшла та ж Чорногорія, ставши членом Північноатлантичного альянсу, незважаючи на протести Росії, свідчить про те, що нічого нереального у цьому немає. За три роки війни Україна отримала сучасну армію, у якій з'явився досвід захисту своєї території від зовнішнього ворога. Українці дали чітко зрозуміти: свою незалежність і територіальну цілісність країни вони готові захищати зі зброєю в руках. Так, цій армії ще далеко до стандартів НАТО. Так, їй є чого вчитися у інших. Однак за цією армією майбутнє серед тих, хто готовий дати гідну відсіч агресору.
Автор: Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач. Видав кілька книг про українських політиків. Автор щотижневої колонки на DW.