Отже, поки що Дональду Трампу Нобелівської премії миру не бачити. Головний ділок скасував саміт з північнокорейським можновладцем Кім Чен Ином. Пікантний момент: це сталося за кілька годин після того, як Пхеньян підірвав свій ядерний полігон - незважаючи на весь скепсис, все ж таки позитивний жест.
Але зовсім несподіваною така відмова не є. Тональність спілкування між двома сторонами в останні тижні стала жорсткішою. І все дедалі виразніше говорило про те, що від зустрічі в Сінгапурі не слід очікувати якихось конкретних результатів, крім приємної для Кім Чен Ина фотосесії.
Від самого початку американська адміністрація переоцінила готовність Північної Кореї йти на поступки. Радник Трампа з питань національної безпеки Джон Болтон чітко сформулював вимоги: лише повне й безповоротне атомне роззброєння буде нагороджене послабленням економічних санкцій. Переговірна стратегія за принципом: усе або нічого.
Нічого тут не покращили й нагадування Болтона, а пізніше й віце-президента США Майка Пенса про "лівійську модель". З точки зору Північної Кореї - це була однозначна погроза. Відмова від своєї ядерної програми так і не захистила лівійського диктатора Каддафі - 2011 року його було повалено з військовою допомогою Заходу і, врешті-решт, вбито.
Помилково Вашингтон сподівався, що примусити Північну Корею сісти за стіл переговорів вдасться за допомогою санкцій та військових погроз. Усе сталося навпаки: з північнокорейської точки зору сенс розпочинати переговори з'явився лише тоді, коли її впевненість у собі була підкріплена атомною зброєю та міжконтинентальними ракетами, тобто - вести переговори з позиції відносної сили.
Зиск від саміту мав би передусім Кім
Звичайно, зустріч з Трампом була б для північнокорейського диктатора величезним успіхом. У комуністичній династії Кімів ще його дід та батько домагалися прямих переговорів із США. І от тепер стрибок з максимальної міжнародної ізоляції відразу за стіл переговорів з американським президентом неймовірно підняв би престиж Кіма. Тим більше, якби він справді привіз із Сінгапура в Пхеньян конкретні результати у формі полегшення санкцій та надання економічної допомоги. Але чи випустив би він з рук в обмін на це саме ті важелі, котрі забезпечують виживання династії Кімів? Навряд чи.
Тим більше за умов, коли на американців та їхні обіцянки покладатися не можна. І тут варто згадати не лише "лівійську модель", але й передусім відмова від домовленостей щодо ядерної угоди з Іраном, про що було заявлено два тижні тому. Внаслідок цього сумніви стосовно надійності Вашингтона, які й без того існували, зросли ще більше.
Ще не новий льодовиковий період
Отже, сподівання на мирну угоду, яка б замінила перемир'я на Корейському півострові, що триває вже понад шість десятиліть, поки що не виправдалися. Але повністю втрачати надію не варто. Впадає в око те, що Північна Корея досі уникала нападків безпосередньо на Дональда Трампа. А зміст листа з Білого дому про скасування саміту залишив відкритим вікно для порозуміння. Не слід забувати: ще минулої осені - після серії північнокорейських випробувань міжконтинентальних ракет, з одного боку, та американських погроз з іншого - Корейський півострів, здавалося, перебував на порозі руйнівної війни. Але потім: заспокійлива риторика в новорічному зверненні Кіма, участь Північної Кореї в Зимових Олімпійських іграх, саміт з президентом Південної Кореї Мун Чже Іном і, врешті-решт, оголошення про зустріч Кім та Трампа в Сінгапурі.
Залишається сподіватись, що на зміну відлизі знову не прийде небезпечний льодовиковий період. Тепер настав час, аби дипломати з обох сторін розпочали роботу над зведенням міцного й реалістичного фундаменту для зустрічі Кіма та Трампа. Зі своєю ж стратегією "все або нічого" США досягнуть лише: нічого.
Цей коментар є висловленням особистої думки автора, яка може не збігатися з позицією української редакції і Deutsche Welle загалом.