Навіть драматичні зміни в ЄС відбуваються зазвичай дуже неквапливо. Вступ на посаду нового президента Єврокомісії невдовзі може стати яскравим прикладом тих брюссельських рішень, чиї наслідки стануть відчутними лише згодом, вважає оглядач DW Кристіан Триппе.

Нещодавно саміт ЄС передав управління у руки Жану-Клоду Юнкеру - політикові, який напередодні став лідером під час виборів до європарламенту. У такий спосіб призначення глави Єврокомісії відбувається вперше. Раніше глави держав та урядів країн ЄС спочатку погоджували між собою кандидатуру майбутнього очільника Єврокомісії. Після цього питання виносилось на голосування Європарламенту. Цього разу все відбулося навпаки. Юнкер - людина європарламенту. На посаду глави Єврокомісії його благословили народні обранці.

Отже, навряд чи у майбутньому Єврокомісія залишатися суворо-нейтральним "сторожем угод", як раніше. Адже за задумом, вона мала стати тим органом, який координує процес виконання рішень Євросоюзу. Досі вони отримувала настанови від Ради ЄС, тобто урядів країн-членів ЄС. Але з приходом Юнкера розподіл важелів впливу в ЄС змінився - на користь Європейського парламенту.

Показово для Британії?

До такого процесу можна ставитися позитивно і називати його "парламентаризацією" ЄС. Якщо все складеться добре, він, можливо, навіть привpеде до того, що Європейський Cоюз у цілому стане більш прозорим і демократичним. Але упевненості у тому, що такі плани справдяться поки що немає. Очевидно, що спочатку потрібно вирішити реальні проблеми, які принесли з собою ці зміни. Рішення на користь Жана-Клода Юнкера ще більше віддаляє британців від ЄС. Не виключено, що найближчим часом, країна може взагалі вийти з його складу.

"Ми наново написали європейську конституційну реальність", - радіють у ці дні європейські депутати з усіх партій. Водночас, ті ж самі народні обранці давно відкрито визнають, що не опиралися б виходу Британії з ЄС. "Нехай..."

Висунувши кандидатуру Юнкера, Європейський Союз вперше за свою історію ухвалив важливе рішення, не зважаючи на те, що "велика" країна ЄС відверто не погоджувалась з таким кроком. Показовий випадок на майбутнє? Чи британцям вирішили організувати "просто" показовий прецедент, бо прем'єр-міністр Британії Девід Кемерон вже давно став чужим у Брюсселі і відверто нервує партнерів?

Безсумнівний мир

Нові поприща європейці випробовують також у сфері зовнішньої політики і, таким чином, сильно ризикують. Адже угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з Україною, Грузією та Республікою Молдовою покладають на ЄС велику відповідальність. Разом з цими домовленостями посилюється політична конфронтація з Росією - навіть якщо у Брюсселі з такою думкою не погоджуються. Але достатньо, що керівництво у Москві так вважає і вступає в дипломатичне протистояння. Якщо Росія економічно тиснутиме на ці три країни через угоди, то ЄС буде зобов’язаний допомогти урядам Києва, Тбілісі та Кишинева ще й фінансово.

Розпочався саміт у фламанському місті Іпр зі урочистих заходів, які нагадували про початок Першої світової війни 100 років тому. Глави держав та урядів вклонилися перед загиблими, поклали вінки та встановили свої прапори біля дошки пошани - упевнені, що війни між європейськими партнерами нині не може статися за жодних обставин.

Тягар історії, як не парадоксально, вивільняє дух свободи. Можливо, тому, вони приймають геополітичний виклик, який ставить перед ними російська неоімперіалістична політика. Можливо, очільники ЄС тому і наважилися перерозподілити повноваження у своїх рядах. Не зважаючи на ризики та непередбачувані побічні ефекти.