Політика часто є парадоксальною, і особливо це помітно на Середньому Сході. Президент Ірану Хасан Роухані там саме поставив під питання чи не найбільший зі своїх зовнішньополітичних успіхів. При цьому можна бути впевненим в одному: Роухані насправді не хоче розривати ядерну угоду 2015 року. Його погрозу вийти з угоди, якщо США накладатимуть на Іран подальші санкції, можна розглядати і як заклик про допомогу, аби цього не допустити.
У ядерної угоди є чимало опонентів - у Вашингтоні, Тель-Авіві, Ер-Ріяді, але також і в Тегерані. При чому іранські супротивники угоди мобілізують своїх прихильників. Що парадоксально, відколи Роухані з великою перевагою переміг на президентських виборах у травні, ця мобілізація стала ще активнішою. Консервативний істеблішмент на чолі з верховним лідером країни аятолою Хаменеї робить усе можливе, щоб обмежити Роухані простір для маневру та зірвати його курс на відкритість до Заходу, якого бажає й більшість населення Ірану.
Під час своєї першої каденції на посаді президента Ірану Хасан Роухані інвестував значний політичний капітал у зближення із Заходом та ядерну угоду. Тепер же йому довелося зіштовхнутися з тим, що Ірану відмовляють у дивідендах від цієї угоди. Це робить уряд у Вашингтоні, який обрав курс на конфронтацію з Тегераном, запроваджуючи нові санкції, відкрито шукаючи шляхів скасування ядерної угоди та говорячи про зміну режиму в Ірані.
Санкції США впливають і на компанії з ЄС
Санкційна політика США веде також до того, що європейські компанії стримують свої ділові контакти з Іраном, побоюючись штрафних санкції з боку Вашингтона. Особливо це стосується банків та фінансових інституцій. Та без їхньої фінансової підтримки розвиток торгівлі теж стримується. Виходить, що діяльність європейських компаній регулюється не у Брюсселі, а у Вашингтоні. Жертвою цієї ситуації є інтеграція Ірану до світової економіки.
Агресивна риторика Вашингтона посилює яструбів у Тегерані. Роухані мусить із цим рахуватися. 13 серпня іранський парламент збільшив бюджетні асигнування на ракетну програму та Корпус вартових ісламської революції. І, звичайно ж, іранські можновладці спостерігають за Північною Кореєю. Кім Чен Ин робить ставку на загрозу застосування ядерної зброї, щоб забезпечити виживання успадкованого ним режиму, - і чим більший зовнішній тиск чиниться на нього, тим частіше він вдається до погроз. Досі йому це успішно вдавалося. У Тегерані тепер, можливо, теж бажали би знову мати в арсеналі ядерну опцію.
Ядерна угода зробила світ безпечнішим
Зрозуміло одне: угода працює. Міжнародне агентство з атомної енергії вже в шістьох звітах підтвердило виконання Іраном спільного всеосяжного плану дій. Шлях Ірану до створення ядерної зброї сьогодні був би значно довшим, ніж три роки тому. Світ став значно безпечнішим. Це багато! Але від ядерної угоди не можна очікувати, що вона досягне цілей, які не передбачалися під час її укладання, зокрема, зміни поведінки Ірану щодо інших політичних питань та конфліктних зон, наприклад, щодо Сирії, Іраку чи Лівану.
Тим важливішим є те, аби європейці продовжували надавати підтримку не лише ядерній угоді, але й усім поміркованим політичним силам в Ірані. Прикладом такої підтримки є нещодавній візит верховної представниці ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Федеріки Могеріні до Тегерана, куди вона прилетіла спеціально на інавгурацію Хасана Роухані.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.