Своїм близькосхідним планом Трамп принижує палестинців
Райнер Золліх
Коментар
29 січня 2020 р.
План президента США Дональда Трампа з врегулювання на Близькому Сході враховує тільки інтереси Ізраїлю, в той час як побажаннями палестинців знехтували, критикує Райнер Золліх.
Реклама
Керівник Палестинської автономії Махмуд Аббас (ц.) з обуренням відреагував на план ТрампаФото: Reuters/R. Sawafta
Упродовж багатьох десятиліть конфлікт між ізраїльтянами і палестинцями так і залишається неврегульованим. До істотних зрушень ситуації не призвели ні війни, ні напади, ні заворушення, а також міжнародні ініціативи. Так само безрезультатними виявилися мирні угоди та регулярні запевнення в бажанні дотримуватися ухвалених резолюцій ООН. Між сторонами протистояння глибочезна прірва недовіри, а готовність або здатність обох сторін йти на історичні компроміси дорівнює нулю.
У такій ситуації президент США міг би дати обнадійливий імпульс усім гравцям у близькосхідному конфлікті, представивши своє переконливе бачення мирного політичного врегулювання. Цей погляд з Вашингтона на близькосхідну ситуацію можна було б загорнути в пояснення, що, мовляв, оскільки процес врегулювання зайшов у глухий кут, ось пропонуються нові ідеї та абсолютно інший шлях!
Замість угоди - приниження
Однак Дональд Трамп вже здобув собі репутацію президента, якому не конче потрібні політичні миротворчі ініціативи. Так само і для Близького Сходу він не пропонує нових ідей або рішень. Навпаки, його мирний план, проголошений "угодою століття", зовсім не є "угодою" в розумінні пошуку й узгодження болючих компромісів між рівноправними сторонами цієї угоди. Цілком очевидно, що запропоноване Трампом - спроба політичного диктату.
Райнер Золліх
Цей план враховує - з деякими радше символічними обмеженнями - насамперед безпекові інтереси Ізраїлю. Виявилося, що пункти угоди щодо інтересів ізраїльтян прописані вкрай односторонньо і вельми щедро. Водночас палестинці навіть не взяли участь у розробці цього плану і від його реалізації вони явно в програші. Адже для них існує небезпека втратити ще більше своїх територій внаслідок анексії Ізраїлем. Ідеться, приміром, про ті землі палестинців, на яких розташовані ізраїльські поселення, або ті, що входять до окупованих Ізраїлем територій. А згідно з нормами міжнародного права претендувати на ці землі мають саме палестинці.
Хоч задум Трампа і передбачає створення власної держави для палестинців, але це державне утворення повинно суворо підпорядковуватися безпековим інтересам Ізраїлю і бути повністю демілітаризованим. Єрусалим має назавжди залишитися "неподільною" столицею Ізраїлю, тобто саме в тому статусі, котрий 2017 року в односторонньому порядку ухвалив Трамп. Єдиною втіхою, так би мовити, залишилося те, що в майбутньому деякі райони на населеному арабами сході міста також повинні стати "столицею" палестинців.
Представлений план може виявитись "останнім шансом" для палестинців, застеріг Трамп. З таким же успіхом він міг би сказати: "Байдуже, чи згодні ви чи ні - але іншого шансу від мене вам не дочекатися!" У такий спосіб дві рівноправних держави ніколи не з'являться. Те, що Трамп пропонує палестинцям, в кращому разі є рішенням за принципом півтори держави.
Розв'язує руки Ізраїлю
Такий політичний підхід не тільки аморальний і принизливий, тому що закріпляє в конфлікті між двома сторонами тільки "право" сильнішої сторони отримати своє. Цей так званий "мирний план" Трампа ще й небезпечний, оскільки він надає Ізраїлю практично повну свободу дій щодо анексії додаткових палестинських територій на основі нібито укладеної "угоди".
Пропозиції Трампа також на руку прем'єр-міністру Ізраїлю Біньяміну Нетаньяху, адже вже давно жоден керівник ізраїльського уряду не зумів домогтися в Вашингтоні більших поступок, ніж ті, що вдалися йому. Це додає Нетаньяху очок в передвиборній кампанії і поки відтісняє на другий план звинувачення в корупції проти нього.
Утім, слід очікувати масових протестів з арабо-мусульманського боку, хоч багато хто з них, швидше за все, робитимуть символічні жести. А ось екстремістські сили можуть з радістю потирати руки, адже представлений Трампом план дає їм ідеальне нове виправдання для терору і насильства. На жаль, ніщо з цього не зробить Близький Схід безпечнішим. Й Ізраїль теж.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.
Земля Обітована, територія ворожнечі: Ізраїлю 70 років
Тріумф чи катастрофа? 70 років тому засновано Ізраїль. Після Голокосту проголошення державності стало для євреїв переломним моментом, який дозволив поглянути у багатообіцяюче майбутнє.
Фото: picture-alliance/dpa/P. Sakki
Тріумф надії
Це сталося. 14 травня 1948 року, останнього дня дії Британського мандату щодо Палестини, уродженець польського Плонська Давид Бен-Гуріон оголосив про заснування Держави Ізраїль. "Ніколи не припинялися молитва та надія про повернення на свою землю та відновлення державної свободи", - проголосив Бен-Гуріон у Тель-Авівському музеї.
Фото: picture-alliance/dpa
У Новому Світі
Дипломатичний тріумф: прапор нової держави одразу замайорів перед будівлею Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку. Для ізраїльтян це був ще один крок на шляху до безпеки та свободи: нарешті вони отримали власну державу, що має міжнародне визнання.
Фото: Getty Images/AFP
Найтемніша доба
Значення заснування Держави Ізраїль після катастрофи європейського єврейства важко переоцінити: шість мільйонів євреїв загинули від рук нацистів, у тому числі й у таборах смерті, де вбивства відбувалися в індустріальних масштабах. На фото зображені в'язні звільненого радянськими військами концентраційного табору "Аушвіц".
Фото: picture-alliance/dpa/akg-images
"День катастрофи" - палестинський погляд
Палестинці називають заснування Ізраїлю "Накбою", тобто "днем катастрофи". Близько 700 тисяч осіб були вимушені залишити свої домівки з появою нової держави. Таким чином, заснування Ізраїлю стало також початком близькосхідного конфлікту, який і через 70 років залишається невирішеним, незважаючи на численні мирні ініціативи.
Фото: picture-alliance/CPA Media
Із поглядом у майбутнє
Шосе № 2 не тільки з'єднує міста Тель-Авів та Нетанью, а і демонструє наполегливість розвитку молодої держави. Дорога була відкрита в 1950 році уродженкою українського Києва, прем'єр-міністеркою Ізраїлю Голдою Меїр. Вона проводила чіткий курс економічної та соціальної модернізації.
Фото: Photo House Pri-Or, Tel Aviv
Кібуц - "рай для дітей"
Кібуци - сільські колективні господарства, трохи схожі на радянські колгсопи, розташовані по всьому Ізраїлю. Побудовані переважно в перші роки після заснування держави. Тут світські або соціалістично орієнтовані громади реалізовували свої ідеї про спільне общинне життя та господарство.
Фото: G. Pickow/Three Lions/Hulton Archive/Getty Images
Країна готова до оборони
Напруження з арабськими сусідами зберігається. У 1967 році воно переростає у "Шестиденну війну", під час якої Ізраїль розгромив нападників із Єгипту, Йорданії та Сирії. Одночасно Ізраїль бере під свій контроль Східний Єрусалим і Західний берег ріки Йордан, що стає початком подальшого напруження у регіоні.
Фото: Keystone/ZUMA/IMAGO
Поселення на ворожій території
Ізраїльська поселенська політика веде до нового напруження із палестинцями. Палестинська національна адміністрація закидає Ізраїлю те, що будівництво поселень унеможливлює створення майбутньої Палестинської держави. Організація Об'єднаних Націй також засуджує будівництво поселень. Втім, Ізраїль лишається непохитним.
Фото: picture-alliance/newscom/D. Hill
Гнів, ненависть, каміння
Узимку 1987 року палестинці розпочали насильницьке повстання проти ізраїльського панування на окупованих територіях. Протест, відомий як перша Інтифада, розпочався в місті Газа і швидко поширився на Східний Єрусалим та Західний берег ріки Йордан. Повстання тривало багато років і закінчилося підписанням угоди в Осло 1993 року.
Фото: picture-alliance/AFP/E. Baitel
Нарешті мир?
За посередництва колишнього президента США Білла Клінтона прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабин, батьки якого походять з Київщини, та лідер Організації визволення Палестини Ясір Арафат в 1993 році провели мирні переговори. Вони завершились угодою в Осло, в якій обидві сторони офіційно визнали одне одного. Вбивство Іцхака Рабина за два роки після укладання угод практично паралізувало їх дію.
Фото: picture-alliance/CPA Media
Порожнє крісло
Вбивство прем'єра Іцхака Рабина наочно засвідчило політичний розкол ізраїльського суспільства. Помірковані і радикали, світські та ультраортодоксальні знаходили дедалі менше точок дотику. 4 листопада 1995 року Рабина застрелив радикально налаштований студент-юрист. На знімку - прем'єр-міністр, уродженець села Вішнево, Мінської області, Шимон Перес біля порожнього крісла свого попередника.
Фото: Getty Images/AFP/J. Delay
Спроба сказати несказане
Голокост накладає свій відбиток на німецько-ізраїльські відносини і сьогодні. У лютому 2000 року тодішній президент ФРН Йоганнес Рау (Johannes Rau) виступив у Кнесеті німецькою мовою. Мова колишніх кривдників у ізраїльському парламенті - величезний виклик для обох сторін, перш за все для нащадків жертв. Але це ще один крок до зближення.
Фото: picture-alliance/dpa
Ізраїльська стіна
У 2002 році Ізраїль звів мур завдовжки 107 кілометрів на кордоні з палестинськими теренами. Його спорудження дозволило приборкати хвилю страшних терактів, але не вирішити політичні проблеми палестино-ізраїльського конфлікту, який триває вже 70 років.
Фото: picture-alliance/dpa/dpaweb/S. Nackstrand
Вшановуючи пам'ять загиблих
Новий керівник МЗС Німеччини Гайко Маас (Heiko Maas) продовжив тривалу традицію німецько-ізраїльського діалогу та зближення. Свій перший закордонний візит він здійснив до Ізраїлю. На фото - покладання вінків у меморіальному комплексі пам'яті жертв Голокосту "Яд Вашем" у Єрусалимі
