Те, що ми сьогодні знаємо як Європейський Союз, має низку попередників з різноманітними назвами. До прикладу, ЄЕС - Європейська економічна спільнота. Це вказує на те, про що йшлося від самого початку і про що йдеться зараз: про економіку. Точніше, економічні інтереси.

Вихідним пунктом європейського об'єднання було бажання сусідів Німеччини зберегти контроль за економічною відбудовою ФРН. І це зрозуміло, адже тоді минуло лише трохи більше десятиліття з моменту повалення націонал-соціалізму. З того часу і походить наднаціональна форма організації ЄС: питання, які раніше належали до компетенції національних держав, передаються структурі, що стоїть над державами, - нинішній Єврокомісії.

Надія батьків-засновників не справдилась

Оптимісти сподівалися, що успіх такої моделі сприятиме передачі наднаціональним інституціям у Брюсселі дедалі більших повноважень, які досі належали національним державам. Але такий розрахунок виявився хибним.

Адже справжнім центром сили в ЄС є не Єврокомісія, а Європейська рада - тобто, зібрання національних міністрів або, якщо тема особливо важлива, очільників держав та урядів. Під час цих зустрічей можна спостерігати або жорстку боротьбу, або просто банальну торгівлю. І йдеться не про європейські "спільні цінності", а про національні інтереси та зиск, який для себе хоче мати кожна окрема країна.

Саме так і не інакше функціонує ЄС упродовж уже десятиліть. І, до речі, з велетенським успіхом: от уже 70 років Західна Європа живе без воєн, на її території вдалося створити зону незрівнянного достатку.

Спільний політичний провал

Безумовно Німеччина зробила можливими багато компромісів, частіше платячи за це більше, ніж інші. Однак, врешті-решт, це теж завжди був звичайний національний егоїзм, оскільки сильна своїм експортом німецька економіка зав'язана у своєму існуванні на Європу, яка добре функціонує. Тож провал європейської ідеї обійшовся б суттєво дорожче.

До сьогодні кожна держава-член ЄС ретельно піклується про те, щоб не так багато компетенцій віддати Брюсселю. До спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС поки що ще дуже-дуже далеко. І саме тому сучасна криза навколо біженців є ані випадковістю, ані примхою долі, а лише наслідком спільного провалу політики.

Криза, яку оголошували

Звісно, ЄС міг би запобігти велетенській частині нинішнього потоку біженців. Треба було, наприклад, вчасно дослухатися до закликів Управління Верховного комісара ООН у справах біженців та допомогти таборам для біженців у Йорданії, Лівані та Туреччині. Там нема ані шкільної освіти для дітей, ані навіть достатньої кількості продуктів харчування. То ж тепер не слід дивуватися, що нині щотижня тисячі вирушають у дорогу. Тоді казали, що допомога коштує грошей... Те, що відбувається зараз, обходиться набагато дорожче! Причому, багатьом біженцям доводиться розплачуватись своїм життям.

Складається враження, що в ЄС досі так і не усвідомили того, що саме відбувається. Кожен продовжує робити звичні для себе речі: Греція та Італія усіх просто пропускають, Угорщина зводить паркани, Східна Європа намагається нічого не помічати, Анґела Меркель, ні з ким не проконсультувавшись, запрошує до Німеччини всіх сирійців, але при цьому все ж таки хоче розподілити навантаження і вже за тиждень змушена була частково капітулювати. Адже проблеми, які доводиться вирішувати, за складністю перейшли всі межі.

Міністри в Брюсселі не можуть домовитися про розподіл навіть 160 тисяч біженців. Тим часом до Європи їх прибуло вже набагато більше, тисячі перебувають на підході. І ніхто не контролює, ким вони є, звідки прибули і куди прямують. Політика як керівна сила відсутня у ці дні в Європі.

Наступним помре Шенген

Чим це скінчиться? Ніхто цього не знає, оскільки ні в кого нема ані плану, ані концепції. Дублінська система прийому біженців вже давно померла. Шенген помре наступним. Адже хто при відкритих кордонах зможе утримати біженців у тих країнах, де вони не хочуть лишатись? Чи не буде таким чином втрачено головну цінність Європи? Вільно подорожувати без контролю на кордонах - річ звичайно чудова, але приємне життя було можливм і раніше. Внаслідок запровадження контролю на кордонах передусім сильно подорожчають вантажні перевезення. А коли економічні показники опиняються в небезпеці, то, можливо, щось, нарешті, зрушиться в ЄС.