Жан-Клод Юнкер втратив шанс. Під час дебатів у Європейському парламенті про ініціативу ухвалення вотуму недовіри його Єврокомісії він ще раз міг би пояснити, чому кілька років тому на посаді прем'єр-міністра Люксембургу він сприяв тому, що хоче нині побороти на посаді президента Єврокомісії: винахідливе оподаткування концернів у Люксембурзі та багатьох інших державах-членах ЄС. Юнкер нині каже, що завжди виступав за гармонізацію та справедливість оподаткування. У це мало віриться, адже фактом залишається те, що формування податкової політики і надзвичайна готовність податкових органів до співпраці були і є притаманні люксембурзькій моделі ділових відносин.

Новий президент Єврокомісії може справедливо посилатися на те, що Люксембург - не єдина країна, де провадиться така політика. Ще 21 країна-член ЄС пропонували схожі моделі. Особливо успішними та креативними, крім Люксембургу, були Нідерланди, Бельгія, Ірландія, Великобританія та Мальта. Згідно з національним законодавством цих країн, усе було законно. Чи порушують моделі пільгового оподаткування європейське антимонопольне законодавство, нині перевіряють у Єврокомісії. Європейські норми оподаткування точно не порушені, адже їх не існує. Відповідальність за податкові питання лежить тільки на національних урядах. Якби вони хотіли все це змінити, то могли б це зробити одразу. А вотум недовіри до Єврокомісії, запропонований правими популістами та єврокритиками в парламенті, справи взагалі-то не стосується.

Єврокомісія не несе відповідальності за моделі пільгового оподаткування в Люксембурзі та інших державах. Попри це популісти, звісно ж, користуються можливістю налаштовувати людей проти Юнкера, Єврокомісії та Європи загалом. Оподаткування, що сприймають як несправедливе, - вдячна тема. І тут Жан-Клод Юнкер протиставив популістам у парламенті надто мало. Він зіграв ображеного, не пояснив свої дії на посаді прем'єр-міністра Люксембургу і зараз у ролі новообраного президента Єврокомісії намагається позбавитися цієї складної податково-моральної ситуації, ігноруючи її.

За допомогою цієї тактики йому вдасться викрутитися, адже пропозиція вотуму недовіри не має жодного шансу на ухвалення. Популісти та праворадикали мають у Європарламенті щонайбільше сотню голосів. А необхідна більшість у дві третини. Такої більшості не було досягнуто під час жодного з восьми голосувань за висловлення недовіри Єврокомісії за минулі 35 років. Оскільки жодна з великих фракцій не захоче мати справу з популістами, Юнкер може почуватися в цілковитій безпеці.

Імовірно, це й пояснює його мляву відсіч риторичним атакам під час дебатів. Та навіть якщо вотум недовіри зазнає краху і виявиться, що Люксембург під керуванням Юнкера не порушував антимонопольне та конкурентне законодавство, певний осад таки залишиться. Репутація Єврокомісії Юнкера вже постраждала - не тому, що вона погано працювала, а тому, що її керівник не розвіює з рішучістю всі сумніви або не може їх розвіяти. Один рекорд Жан-Клод Юнкер уже встановив. Ще ніколи Єврокомісія не мала справи з вотумом про недовіру після лише трьох тижнів роботи. Це поганий старт для європейця душею й тілом, який узагалі-то мусив би справлятися краще.