Дві новини прийшли майже одночасно: США та Росія домовилися про створення прямих каналів оперативного зв'язку, щоби уникнути конфліктних випадків у повітряному просторі над Сирією. І президент Росії Володимир Путін приймає в Москві сирійського лідера Башара Асада. Старт для російсько-американської коаліції в сирійському конфлікті? Тим самим вирішення в цій війні наближається, а відтак, можливо, і кінець кризи біженців, який став серйозним випробуванням для Європи і, особливо, Німеччини? Зовсім ні!

Російська політика сили

Тому що ні для Росії, ні для США розв'язання кризи біженців у Європі не є пріоритетним завданням. І для тих, і для інших йдеться про політику сили і про захист національних інтересів на Близькому Сході: у внутрішній політиці Кремль хоче за допомогою успішно інсценованої військової операції в Сирії відволікти від власної економічної кризи - в цьому сенсі боротьба проти "Ісламської держави" в Сирії заміняє пропагандований образ "фашистів в Україні".

У зовнішній політиці на кону стоїть російський вплив на Близькому Сході, а там Кремль зробив ставку на збереження влади сирійським лідером Асадом. Те, що він вперше з початку громадянської війни в Сирії в 2011 році відправився закордон і був прийнятий у Москві Путіним, - явний сигнал такої політики Кремля. Наївний той, хто сподівається, що Путін кине Асада напризволяще.

Однак російська близькосхідна політика не закінчується на Асаді: Москва фактично приєдналася до шиїтської вісі на Близькому Сході (Ірак, Іран, Сирія на чолі з Асадом і "Хезболла" у Ливані) - проти сунітських сил в регіоні, які розташовуються, передовсім, в країнах Перської затоки та контрольованих ІД територіях Іраку та Сирії.

Помилкове трактування політики США

Однак не тільки російська, але й американська політика на Близькому Сході неодноразово оцінювалася хибно. За традицією останніх десятиліть часто виходять з того, що США і в подальшому будуть проявляти активну військову участь у регіоні.

Однак таке трактування не відображає близькосхідну стратегію США під керівництвом президента Обами: його зовнішня політика винесла з фіаско політики військового втручання США в Афганістані, Іраку та Лівії - за гострої внутрішньополітичної критики - урок, що близькосхідну політику США необхідно переглянути і що вона повинна бути орієнтована на найважливіші національні інтереси - тобто на забезпечення безпеки держави Ізраїль та, передовсім, на запобігання ядерному озброєнню Ірану, чого було досягнуто угодою цього літа.

На відміну від попередніх часів, Ірак, керівництво якого дослухається більше до Тегерана, ніж до Вашингтона, і Саудівська Аравія більше не грає такої важливої ролі для США.

Тому що завдяки революції сланцевої нафти останніх років США вперше після нафтової кризи 1970-х повністю забезпечують себе енергоносіями. Все це є основою для стриманості близькосхідної політики Обами, а зовсім не його уявна нерішучість чи слабкість.

Тому і не варто розраховувати на російсько-американський союз в Сирії. Навіщо США робити Росії послугу? Імовірніше, можна розраховувати на те, що активність США в Сирії і надалі буде зменшуватися.

Ще ймовірніше те, що США утримаються від подальшої участі, в той час, як Росія втягнулася у релігійну війну шиїтів та сунітів з відкритим фіналом та повинна пильнувати, щоби не повторити американський досвід у регіоні. А для Європи це означає, що криза біженців в найближчому майбутньому продовжиться ескалацією, якої так остерігаються.