Є хороша і погана новина. Спершу хороша: так, нарешті з’явився "білий дим" у Відні, і так, угода виглядає зараз остаточною. Але погана новина в тому, що цю угоду спершу взагалі треба наповнити життям. Це простіше сказати, ніж зробити. Головне завдання зараз полягає у тому, аби вдовольнити й тих, хто принципово виступає проти перемоги дипломатії в атомному конфлікті з Іраном. І, на жаль, слід визнати: ці противники численні і всюдисущі.

Як ця угода стала дійсністю? Колишній міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер якось сказав: з’явиться або іранська бомба, або відбудеться бомбардування Ірану. Це, безсумнівно, два страшних варіанти з непередбачуваними наслідками - не тільки для Ірану, а й для всього світу. Нині ж перемовини у Відні показали, що для розв’язання конфлікту в атомній суперечці з Іраном можливий також третій шлях: терпляче ставити на перемогу здорового глузду над божевіллям і шукати дипломатичного розв’язання. На щастя, стали саме на цей шлях.

Ризики і загрози військового варіанту

Санкції хоч і продемонстрували свою дію, однак не призвели до розв’язання суперечки. Попри штрафні заходи, прихильники жорсткої лінії в Ірані встановлювали ще більше центрифуг, збагачували ще більше урану і все інтенсивніше продовжували свою атомну аферу. Таким чином, було лише два варіанти, два доленосні сценарії на вибір: рішення, вигідне для обох сторін, або військове втручання.

Досвід воєн в Афганістані та Іраку достатньо протверезив світову спільноту: він більш ніж чітко показав, що військовий варіант створює набагато більше проблем, ніж вирішує. Світ і передусім сам регіон, особливо після вторгнення до Іраку збройних сил США та їхніх союзників, не став ні на краплю безпечнішим, скоріше навпаки. Це було підґрунтям того, чому перемога дипломатії в атомному конфлікті з Іраном була такою важливою.

Список вимог

Урешті-решт, коли черговий величезний раунд переговорів добіг кінця і ледь не безкінечне перетягування канату вилилося в угоду зі щасливим кінцем, коли ейфорійні очікування угоди у Відні нарешті здійснилися, йшлося вже набагато більше, ніж про атомну угоду з Іраном і підозру використання атомної енергії в державі аятоли для військових потреб.

Список відкритих питань був довгим і збільшувався з року в рік, від переговорів до переговорів - паралельно з бурхливим розвитком подій в одному з найкризовіших і найнестабільніших регіонів. Врешті атомні переговори з Іраном були швидше політичними, ніж суто технічними, і тому міністри закордонних справ групи "5+1" та Ірану сиділи за столом переговорів так часто.

Ішлося про санкції і передусім про скасування ембарго на постачання зброї до Ірану, про іранську балістичну ракетну програму, про роль Ірану в регіональних конфліктах, про опосередковану війну в Ємені, Сирії, Іраку та Бахрейні і, не в останню чергу, про іранську підтримку радикальних ісламістських груп на Близькому Сході. Але для людей в Ірані йшлося про пом’якшення і скасування санкцій, які паралізували економіку і наразили на небезпеку життя і здоров'я людей, хоч і мали бути "розумними" й "цільовими".

Надскладне завдання

Це справді історичний день, хороший день - і не лише для населення Ірану, але і для тих, хто все ще вірить у мирне розв’язання конфліктів. Але це лише один бік медалі. Переконати в цій угоді республіканців, а також ізраїльське лобі в США, - прихильників жорсткої лінії в Іраку - та Саудівську Аравію, це не просто важка, а майже неможлива частка роботи.

Конгрес США має лише 60 днів часу, аби здійснити перевірку угоди, і це дає її противникам достатньо часу, аби її відхилити. Нетаньяху, який першим узяв слово, вже назвав цю угоду "історичною помилкою". І такої думки дотримується не лише він. У Відні була написана нова глава в історії. Зараз потрібно зробити все можливе для того, аби втілити цю історичну угоду в життя, поки вона швидко не відійшла в історію.