"Сміливо вступали в чужі столиці, та зі страхом вертались у свою", - ці слова Йосипа Бродського з некрологу маршалу Георію Жукову вичерпно описують увесь російський досвід повернення фронтовиків до мирного життя. Ймовірно, що приклад покоління, яке воювало проти Гітлера, не зовсім коректний - хай там як, а сучасна Росія має зовсім інший устрій, ніж СРСР, а ось досвід афганської та двох чеченських воєн цілком повчальний. Пострадянська Росія тричі стикалася з поколінням, що поверталося з війни. Щоразу суспільство дивилося на колишніх фронтовиків з острахом чи, навпаки, з надією, але у кожному разі чогось очікувало від них, і щоразу результат виявлявся напрочуд скромним.

"Я вас на війну не відправляла"

Ветерани-афганці погрузли в наданих їм митних та податкових пільгах. Якщо зазирнути до архівів російських газет початку та середини 1990-х, то про афганців писали майже виключно у розділі "Кримінальна хроніка". Головний ветеран Афганістану генерал Борис Громов, який керував виводом радянських військ з тієї країни, спромігся зробити кар’єру губернатора у Підмосков'ї, залишивши після себе чимало невирішених проблем та корупційних скандалів.

Приблизно те саме було і з ветеранами війни в Чечні. Герой першої чеченської кампанії генерал Лев Рохін, який претендував на лідерство в лавах опозиції наприкінці 1990-х років, загинув за досить дивних обставин. А генерали другої війни у кращому разі зробили зовсім не героїчну кар’єру не вище рівня губернатора.

Утім, знаменитих командирів одиниці, а рядових офіцерів - десятки тисяч. І тут найхрестоматійніший образ - молодий ветеран, який звертається до органів соцзабезпечення чи військомату, а жінка-чергова відказує йому: "Я вас на війну не посилала". Неприємна російська традиція - ветеранам локальних війн у Росії зазвичай не до амбіцій. Влада давно навчилася "застраховуватися" від проблем, пов’язаних з громадянами, що воювали. Звісно, за рахунок самих громадян.

"Стрєлков": медійна зірка з політичними амбіціями

Сепаратиста Ігоря "Стрєлкова" недоброзичливці частіше називають прізвищем, що вказане в його паспорті - Гіркін, але в історію "російської весни" і, мабуть, в історію взагалі він увійшов під "героїчним" псевдонімом. При в'їзді до захопленого його бійцями міста Слов'янська висів плакат, що пародіював афішу фільму про спартанців: "Триста стрєлковців".

З посади "міністра оборони ДНР" "Стрєлков" пішов, як подейкували, під тиском Москви, повернувся до Росії та виголосив кілька дивних політичних заяв. З них, зокрема, можна було дізнатися, що він підтримує чи не найбільш конспірологічні версії про світоустрій, згідно з якими уся світова політика - це не більш ніж театр маріонеток під керівництвом родин Ротшильдів та Рокфеллерів.

Та потім знову щось змінилось, "Стрєлков" зізнався, що статтю про Ротшильдів писав не сам - йому просто "принесли текст", і дав серію нових інтерв’ю, в яких він принаймні намагався виглядати респектабельно. Уже геть не маргінальні російські ЗМІ почали публікувати його парадні фотосесії. Здається, все ж таки можна говорити про нового російського політика, що прийшов до публічного поля з поля бойових дій на сході України.

На солдатів, а особливо цивільних добровольців з Росії, чекає натомість уже відома дорога до жінки з органів соцзапезпечення, яка скаже їм, що не відправляла їх на війну. Декому з них навіть загрожує ув’язнення: російські спецслужби вже давно почали цікавитись найбільш активними добровольцями. А "Стрєлков" - це медійна зірка, він цілковито може претендувати на дещо, ось лише на що саме?

Кишенькова опозиція, російський марш, в’язниця

Попри стереотипи опозиція завжди потрібна Кремлю, до того ж "системні" партії, про сутність яких всім давно вже все зрозуміло, з цією роллю не можуть впоратись. Тож щоразу на виборах з'являється новий, дещо не такий системний проект - іноді зовсім недолугий, як Михайло Прохоров під час останніх президентських виборів, іноді більш вдалий, як партія "Родина" в 2003 році.

Якщо Кремлю знадобиться такий проект під час наступних виборів, то "Стрєлков" з його популярністю, зрештою, один з очевидних претендентів на участь у ньому. Особливо з огляду на те, що серед прихильників "Стрєлкова" далеко не всі лояльні до Путіна. У ролі лідера поміркованої антипутінської партії, яку допустять до виборів, "Стрєлков" цілком зможе створити незагрозливу для Кремля інтригу.

Не сподобається самому "Стрєлкову" такий варіант, тоді до його послуг "російський марш" і так само незагрозлива для Кремля маргінальна ніша поміж численних націоналістичних лідерів.

А чи є якийсь третій варіант? Про нього "Стрєлкову", певно, міг би розповісти ще один ветеран локальних воєн - Володимир Квачков. Однак він зараз відбуває тюремне ув’язнення за звинуваченням у підготовці воєнного заколоту.

Отже, участь в імітаційній політиці, маргінальна вулична активність чи тюрма - які ще є політичні можливості для "ветеранів Новоросії"? Здається, жодних.

Олег Кашин - незалежний журналіст, працював в журналах "Русская жизнь", "Эксперт", газетах "Коммерсант", "Известия", був членом координаційної ради російської опозиції