Зустріч у Парижі не принесла конкретних результатів, але дещо вона показала дуже чітко: у зовнішній політиці все є взаємопов'язаним. Не можна говорити про конфлікт в Україні, не розмовляючи у той самий час про війну у Сирії та кризу біженців у Європі. І за мотузки при цьому, безсумнівно, смикає російський президент Володимир Путін. Він показав себе вправним тактиком під час зустрічі з французьким президентом Франсуа Олландом, президентом України Петром Порошенком та німецькою канцлеркою Анґелою Меркель у Парижі. Путін явно має ініціативу. Він загострює ситуацію у громадянській війні своїми бомбами на голови сирійської опозиції та спричиняє чималий тиск на Захід. На сході України Путін наразі поводиться тихо, але дає зрозуміти, що в будь-який момент може знову посилити напади проросійських сепаратистів, якщо це відповідатиме розрахункам Кремля.

Засоби для тиску у розпорядженні західних держав та України є нечисленними. Авжеж, санкції ЄС та США є болючими для Росії, але вони жодними чином не похитнули Путіна. На публіку Меркель, Олланд і компанія спростовують прив'язку сирійського питання до української кризи, але у кулуарах дипломати вже давно говорять про те, яким чином можна досягти із Росією певного компромісу. Російські роль та імідж знову посилюватимуться, для цього Кремль піде на деякі поступки у гарячих точках. Так могла б виглядати ця формула. Російська сторона дуже добре знає, що тиск на Європу щодня збільшується. Чим гіршими є справи у Сирії, тим більшим є потік біженців у напрямку Заходу. Це жахливе співвідношення.

Путін хоче розколоти Європу?

Те, що не вдалось в українській кризі - забити кіл між країнами ЄС, може вдатись у сирійському питанні. Наплив біженців уже зараз наблизив ЄС до складної політичної кризи. І додатковий тиск бомбардуваннями у Сирії тільки грає Росії на руку. Чого саме прагне врешті-решт досягти Путін та які відносини хоче мати з ЄС, а за тим - і з США, залишилось не зрозумілим і після зустрічі у Парижі.

Україні не пощастило - вона потрапила у вир геополітичних планів Кремля. Реалізацію мінського мирного плану Кремль допускатиме повільними кроками. Конфлікт має й далі вирувати, залишаючись заставою у великій грі. Український президент перебуває під шаленим тиском не тільки внутрішньополітично, але й з боку своїх союзників. Меркель і Олланд ще раз дали йому зрозуміти, що і Україна також повинна зробити більше для реалізації мінського плану.

Жодних компромісів без гарантій

Утім, невеликого успіху Порошенко таки досягнув. Місцеві вибори на Донбасі, очевидно, не відбудуться. У робочій групі Росія виступатиме за те, аби вибори відбулись за українським законодавством. Чітка згода виглядає, звичайно, інакше, але і те, що є, краще, ніж нічого. Питання, яким же чином вибори на сході України будуть організовані, є хоч і важливим, але все ж таки не каменем спотикання. Законодавство щодо регіональної автономії східної України вже давно назріло. Але більш важливим є питання контролю кордону з Росією українськими урядовими військами. І от саме до цього ще далеко. 31 грудня як ультимативний термін реалізації мирного процесу, який був раніше встановлений, вже не буде дотриманий.

Росія продовжує грати у покер. А Меркель і Олланд поки що не мають козирів у рукаві.