Після довгих дискусій рада коаліції Верховної Ради нарешті змогла домовитися про порядок розгляду законопроектів 14 липня. Здавалося би, буденне питання - формування порядку денного для чергового засідання парламенту - неочікувано перетворилося в одну із тем тижня. Відцентрові сили, які набирають обертів всередині коаліції, віднині здатні перетворити рядові події на політичне шоу. Чи очікує на Україну чергова зміна уряду?

Боротьба колишніх соратників

У нинішній парламентській коаліції розкол намітився давно. Де-факто троє її учасників із п’яти вже перебувають в опозиції до діючої влади, хоча де-юре вони досі при владі. "Батьківщина" на чолі з Юлією Тимошенко, Радикальна партія Олега Ляшка та "Самопоміч" у більшості випадків мають власну думку стосовно подій у країні - починаючи від ухвалення законопроектів, запропонованих Кабміном, і закінчуючи кадровими питаннями.

Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк навіть публічно поскаржився: 70 відсотків законопроектів, які готує його уряд, парламент ігнорує, а інші 30 відсотків доводиться проштовхувати з боями.

Роль головного опозиціонера у правлячій коаліції зараз грає Юлія Тимошенко. Вона звинувачує уряд у неправомірному піднятті цін на житлово-комунальні послуги, опонуючи, таким чином, своєму колишньому соратникові - Арсенію Яценюку. Але всі ці словесні перепалки - не світоглядні розбіжності між Тимошенко і Яценюком. Це - боротьба двох потенційних кандидатів на посаду президента.

Ще один претендент на керівну роль у країні - Олег Ляшко - також намагається виступати соло з особливою думкою то з одних, то з інших питань. А фракція "Самопоміч" з усіх сил намагається зберегти імідж політичної сили, яка подає надії.

Чвари в умовах війни з Росією

Нескінченні суперечки і непорозуміння, які виникають як всередині коаліції, так і всередині окремих фракцій (того ж "Блоку Петра Порошенка"), очевидно, рано чи пізно призведуть до переформатування і самої коаліції, і уряду. У принципі, нічого страшного у цьому немає - така логіка політичної боротьби. Але тільки не в умовах неоголошеної війни з Росією, коли внутрішньополітична єдність життєво необхідна.

Утім, українських політиків вже зараз дуже хвилює тема наступного президентства. Один із основних кандидатів на пост глави держави - Арсеній Яценюк. Прем'єрство для нього - серйозна перевага, яка дозволяє мобілізувати і адміністративні, і фінансові ресурси. Це розуміє і Петро Порошенко, і Юлія Тимошенко, і Олег Ляшко - основні "акціонери" нинішньої парламентської більшості і також - потенційні учасники наступної президентської кампанії.

Як би дивно це не звучало, але, ймовірно, одна із причин, яка змушує команди Яценюка й Порошенка досі знаходити спільну мову між собою, це присутність в коаліції Юлії Тимошенко. І прем’єр, і президент прекрасно розуміють: відкрите протистояння між ними може зіграти на руку лідерці "Батьківщини". Цей фактор, схоже, і стримує нинішню коаліцію від розпаду.

Боротьба за регіони

Одне із ключових питань, яке зараз має вирішити парламентська більшість - за якими правилами у жовтні 2015 року будуть проведені вибори у місцеві ради. Від цього буде залежати багато, а точніше - все. В умовах децентралізації, про яку оголосив Петро Порошенко, органи самоуправління повинні взяти на себе більше повноважень у формуванні бюджетів та управлінні регіонами. І саме на місцях, а не в центрі, буде вирішуватися доля наступних парламентських і президентських виборів. Той, хто переможе в регіонах, як би дивно це зараз не звучало, буде претендувати на лідерство у центральній владі.

Палкі дискусії усередині коаліції про те, яка виборча система потрібна Україні, - не що інше, ніж спроба основних гравців створити комфортні умови для власної участі у місцевих виборах. Усі апеляції до прав виборців і прозорості виборчого процесу - не більше, ніж ширма. В нинішніх умовах за владу в регіонах готові боротися всі політичні сили - не рахуючись із союзниками. Саме внутрішньополітичною боротьбою всередині коаліції продиктовані всі розмови про можливу заборону на участь у виборах політичним блокам (привіт "Блокові Петра Порошенка") та про проведення виборів мерів великих міст у два тури (сигнал Віталієві Кличку).

Але новий закон про місцеві вибори може бути ухвалений лише шляхом взаємних компромісів. Якщо їх не вдасться досягнути, це може стати початком кінця нинішньої коаліції, якій сьогодні повною мірою належить влада в центральних органах влади. Для країни це означатиме втрату чергового шансу на проведення радикальних реформ.