За 16 років правління Ердоган суттєво зміцнив свою владу. Нині президент Туреччини нагадує султана. Утім, у країні розпочалися зміни, що можуть перекреслити плани президента Ердогана, вважає Даніель Беллут.
Реклама
Коли у 2003 році Реджеп Таїп Ердоган прийшов до влади, він виступав у ролі ліберального реформатора, який прагнув вести Туреччину до Європи. Однак критики вже тоді попереджали, що він - вовк в овечій шкурі й застрибнув на "потяг демократії" лише для того, щоби в потрібний момент із нього зійти.
І вони мали рацію: Ердоган дійсно зійшов з цього потяга, щойно в нього вийшло усунути політичних супротивників, які не дотримувалися релігійних поглядів, в армії та органах правосуддя. Відтоді він рухається до зовсім іншої мети - убік султанату. Розпочалася подорож у часі до османського минулого.
Туреччина рухається у минуле
Протягом наступних років ніхто не зміг зупинити Ердогана. Впевнено, майже віртуозно, він усував одну за одною перепони на своєму шляху: протести в стамбульському парку Гезі, корупційний скандал, спробу путчу. У червні 2018 року він запровадив у Туреччині президентську форму правління, що надає голові держави дуже широкі повноваження - так було створено одноосібний режим.
Нині Ердоган урядує в Анкарі з нового президентського палацу на 1000 кімнат, зведеного в 2014 році. Його мрія - 100-річчя Турецької республіки в 2023 році має ознаменувати початок новоосманської ери. Однак трон під ним починає хитатися. У 2019 році з'явилися перші ознаки того, що мрії Ердогана можуть і не справдитися.
Економічна криза як початок кінця
Влада Ердогана почала слабнути влітку 2018 року, коли його прорахунки в економічній політиці обернулись негативними результатами. Щоби підтримати систему, що спирається на кумівство, він вливав інвестиції у будівельну галузь. Сьогодні турецька економіка неефективна, перебуває у стані кризи і страждає від великих стрибків курсу національної валюти. У Туреччині високе безробіття, особливо серед молоді. Роздратування населення країни посилилось різким зростанням цін на продукти харчування, зокрема овочі й фрукти.
На місцевих виборах у березні минулого року партія Ердогана втратила владу в найбільших містах країни. Найболіснішою для президента була перемога опозиції у Стамбулі - найбільшому економічному центрі Туреччини із до краю набитою скарбницею, грошима, яких президент потребує для збереження влади.
Хто втрачає Стамбул, втрачає всю країну
Ердоган не хотів миритися з поразкою. Він тиснув на виборчу комісію, домігся проведення повторних виборів. Але все марно: на політичній сцені зійшла нова зірка - Екрем Імамоглу. Соціал-демократ не втратив самоконтролю, на випади Ердогана реагував привітно.
Він упевнено виграв повторні вибори у Стамбулі в провладного кандидата, колишнього прем'єр-міністра Біналі Їлдирима. Імамоглу дуже популярний, у нього, як вважає багато хто в Туреччині, є шанси стати президентом.
Тиск з усіх боків
Ще однією причиною поразки президентської Партії справедливості та розвитку (ПСР) на місцевих виборах стала стратегія Ердогана на поляризацію суспільства. Різноманітні опозиційні партії - ісламісти, націоналісти, соціал-демократи, ліберали - попри політичні відмінності об'єднали зусилля заради перемоги над спільним супротивником.
Позиції Ердогана слабшають і в його Партії справедливості та розвитку, яку впродовж останніх років покинули близько мільйона членів. Колишні соратники президента - експрем'єр Ахмет Давутоглу, колишній міністр фінансів Алі Бабакан і колишній президент Абдулла Гюль - вийшли з неї і створили власні партії, які на наступних виборах перетягнуть на свій бік частину консервативного електорату ПСР.
Завдяки здатності долати кризи й силі волі Ердоган за 16 років при владі зміг перетворитися на "султана" Туреччини. Він наділив себе майже монархічними повноваженнями й, здавалось би, непорушно засідає на своєму троні. Але в 2019 році неочікувано розпочалися зміни, й багато що тепер працює проти нього.
До того ж, дата, яку країна відзначатиме у 2023 році - це століння створення сучасної Туреччини, свято, що нагадує про ліквідацію султанату.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.
Політична розкіш: Палаци президентів та монархів світу
У росіян є Кремль, у американців - Білий дім, у французів - Єлисейський палац. Віднедавна і в Туреччині є свій палац. Він, як і багато інших, славиться своєю помпезністю, блиском та марнославством.
Фото: picture-alliance/dpa/Kay Nietfeld
Палац страченого диктатора
Ця будівля-монстр до сьогодні стоїть в столиці Румунії Бухаресті. Це друга за величиною будівля у світі після Пентагону (штаб-квартири Міноборони США). Його площа - 265 тисяч квадратних метрів. Ідея будівництва прийшла колишньому диктатору Ніколае Чаушеску під час візиту до Північної Кореї у 1984 році. Зведення будинку коштувало мільярди доларів. Заради цього знесені були цілі кварталів міста.
Фото: tony4urban/Fotolia.com
Президент у незаконній будівлі?
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган переїжджає у свою нову штаб-квартиру в Анкарі, так званий "Білий палац". Величезний комплекс будівель має тисячу кімнат. У цьому палаці не обійшлось без конференц-залів, захищених від прослуховувань, та бункерів, які можуть витримати ядерну атаку. Утім, критики називають цю державну будівлю протизаконною, нагадуючи, що її звели попри рішення суду.
Фото: picture alliance/AA/M.Ali Ozcan
Нафтодоларова розкіш
Вночі урядові будівлі столиці Казахстану постійно змінюють свій колір. Президентський палац видається при цьому кричущою копією Білого дому у Вашингтоні. Нурсултан Назарбаєв почав керувати країною ще за радянських часів. Говорять, що його родина володіє сімома мільярдами доларів. Казахстан - країна, багата на сировинні корисні копалини.
Фото: picture alliance/dpa
Манія величі по-туркменськи
В цьому палаці в Ашхабаді проживає туркменський президент Гурбангули Бердимухамедов. Він був особистим лікарем засновника держави Сапармурата Ніязова, який сам проголосив себе батьком усіх туркменів (Туркменбаші). Коли Ніязов помер в 2006 році, Бердимухамедов став його наступником. Новий президент, як і його попередник, працює над культом своєї особи під золотим куполом чудового палацу.
Фото: picture alliance/dpa
Феодальні володіння під Києвом
Цю елітну резиденцію у Межигір’ї неподалік від Києва побудував колишній президент України Віктор Янукович. Після його втечі в лютому 2014 в Росію громадські активісти опублікували в інтернеті документи, які були знайдені на дні Київського моря. Коли Януковича у 2010 обрали президентом, одним із перших його кроків стало розпорядження придбати люстру для резиденції вартістю у вісім мільйонів євро.
Фото: AFP/Getty Images/Genya Savilov
Безмежний блиск
Так виглядали апартаменти українського екс-президента: багато золота, блиску і несмаку. Януковича звинувачують у корупції та панибратстві. Він привласнив собі сотні мільйонів євро. Його сини Віктор та Олександр також зуміли заробити чималі статки завдяки своєму батькові.
Фото: AFP/Getty Images/Yuriy Dyachyshyn
Монархічна пишність в Парижі
Чимало пафосу і в оточенні тих, хто працює в президентській резиденції на Сені. Ось, наприклад, вид на письмовий стіл президента Франції. У Парижі представники влади працюють ніби в музеях. Єлисейський палац переповнений історичними творами мистецтва та раритетними меблями. Бетонні стіни - тільки у підвалі, де за товстими сталевими дверима ховається командний центр управління ядерною зброєю.
Фото: picture-alliance/dpa/Giancarlo Gorassini
Оманлива скромність в Багдаді
Порівняно з іншими президентськими резиденціями палац колишнього іракського диктатора Саддама Хусейна в Багдаді, принаймні ззовні, видається майже непомітним і досить скромним.
Фото: picture-alliance/dpa
Перська пишність
До будівельного комплексу Саадабад на північному сході іранської столиці Тегерана належать аж 18 палаців. У 1920-ті роки шах Реза Пехлеві захотів розширити комплекс у кілька разів. Приміщення почали використовувати як у службових цілях, так і як житло. Так званий "зелений палац" служив шаху та його дружині Сораї літньою резиденцією.
Фото: picture-alliance/dpa/Orand-Viala
Чудовий палац в Досі
У цьому палаці проживає емір Катару шейх Тамім бін Хамад Аль Тані. Він відкрив двері країни на Захід та заснував 1996 року англомовний телеканал Al Jazeera. Тоді Катар заявив про себе на зовнішньополітичній арені. Та з часом емір знову опинився в ізоляції, зокрема, через свою підтримку єгипетського руху "Брати-мусульмани". Катар підозрюють також у фінансуванні терористичних груп.
Фото: picture-alliance/dpa/Rainer Jensen
Палац в Аккрі
В цьому розкішному палаці розташована резиденція ганського глави держави. Гана є передовим прикладом стабільності Африки та економічного прогресу. Країна досить добре заробляє на експорті какао і золота. Тим не менш, майже половина з 23 мільйонів населення Гани й досі проживає в бідності. Це пов'язують, зокрема, з корупцією в попередньому уряді країни.
Фото: picture-alliance/dpa/UPPA/Photoshot
Вражаюче мистецтво
У багатьох владних установах по всьому світу можна насолоджуватися незрівнянними творами мистецтва. Ось тут, у президентському палаці в Мехіко, міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр милується однією з картин на стіні.
Фото: picture-alliance/dpa/Bernd von Jutrczenka
Замок для громадян
Палац Бельвю в Берліні - офіційна резиденція німецького федерального президента. Бездоганна біла будівля у неокласичному стилі розміщена на річці Шпрее. Двоповерховий комплекс був побудований за ескізами архітектора Філіппа Даніеля Боуманна в 1786 році. Будівля служила приватною резиденцією Фердинанда Пруського. У саду палацу проходять літні вечірки, які дуже популярні серед відвідувачів.