Неприємне відчуття зростає, сумніви - теж. Дилетантська спроба путчу в Туреччині придушена, гнів президента Ердогана щодо його опонентів, яких він без зайвих церемоній оголосив ворогами, дедалі несамовитіший. У дні після путчу Ердоган цілком втратив розсудливість. І не лише тому, що він несамовито завдає ударів у всі боки, а ще й тому що вочевидь був заздалегідь готовим до путчу, зростають сумніви щодо перебігу самого путчу. Ніхто вже не говорить про перемогу, а тим паче тріумф народу і демократії. Адже невдалий путч слугує лише одній меті Ердогана: нейтралізувати всіх опонентів.

Арештів буде ще багато

Те, що відбувається в Туреччині, - це ніч довгих ножів. Понад 20 тисяч людей - судді, прокурори, офіцери, - вже звільнені з посад або навіть заарештовані. І видається, що таких буде ще багато - як із медіа, так і з університетів. Туреччина під Ердоганом таким чином остаточно деформується в автократію одного чоловіка під усе ще парламентською машкарою і зі смертною карою включно. І все це ніби спирається на волю народу. Ердогану не потрібен парламент, за ним народ. У всякому разі, він так думає. У всякому разі, імами - на його боці. І не можна виключати, що світська республіка Ататюрка перетвориться на ісламську автократію Ердогана. Можливість здобути місце в ЄС буде цілковито виключена, місце в НАТО стане сумнівним.

Нині путч здається фарсом: авіація бомбить парламент, та не знаходить дороги до місця відпочинку президента. Путчисти-дилетанти займають державне телебачення, але не приватне. Вони не перекривають канали комунікації, а залишають їх відкритими. Оперетковий путч інсценують раннього вечора, коли Стамбул святкує настання вихідних, замість того, щоби зробити це в ранні години, коли місто спатиме. Нібито усунутому від влади президентові дають прилетіти з місця відпочинку до Стамбула, хоча влаштувати путч нібито намагалися вищі чини турецької авіації. Там президента зустріли його люди. І прості військовослужбовці вірили, що беруть участь у військових навчаннях. Хіба так виглядає військовий заколот? Не може бути.

Прощання з фундаментальним ідеалом світської Туреччини

Не варто покладатися на теорії змови. Але чи справді можливо, щоб серед вищих військових чинів через більш ніж дванадцять років перебування Ердогана при владі в ролі прем'єра і президента не було прихильників "Партії справедливості та розвитку" (AKP)? Чи справді можливо, щоб навіть спроба змови цілковито пройшла повз увагу турецьких спецслужб?

І яким чином в Ердогана вже вранці після путчу з'явився список 3000 суддів, яких мали звільнити? Усе це більш ніж малоймовірно. Це ще зовсім не означає, що Ердоган власноруч інсценував путч. Але він його використовує, щоб очистити Туреччину від критично налаштованих суддів і журналістів, усіх тих, хто тримається за фундаментальні ідеали світської Туреччини. І поки він хоче "зачистити" свою країну - за жахливою аналогією до сталінських чисток у 1930-ті роки - Ердоган показує, що він уже не демократ, який хоче дотримуватися положень Конституції. Окремо тут виділяється відновлення смертної кари.

Quo vadis, Туреччино? Нині усе це скидається на ісламську автократію Ердогана. Його фантазії про всевладдя скеровані при цьому не лише всередину, а й назовні. Він кидає виклик своїм союзникам, він кидає виклик навіть США. Вони зможуть знову використовувати військово-повітряну базу "Інджирлік" для боротьби з "Ісламською державою", тільки якщо видадуть його заклятого ворога Гюлена. Звинувачення в бік Гюлена узагалі нічим не підтверджені. Але Ердоган почувається сильним, могутнім, усемогутнім. Він не боїться нікого, крім, можливо, Путіна, перед яким вибачався.