27 січня Верховна Рада України визнала Росію країною-агресором і зробила перший крок до оголошення "ДНР" та "ЛНР" терористичними організаціями. Таким чином Україна ще раз нагадала світові: вона стала жертвою агресивних дій Російської Федерації і сподівається на допомогу світової спільноти.

Де санкції проти країни-агресора?

Визнання українським парламентом Росії країною-агресором - акт, безумовно, символічний. Жодних юридичних наслідків він сам по собі не несе. Російський бізнес як працював, так і працюватиме в Україні, російські телесеріали й надалі транслюватимуть на українських телеканалах, посольство РФ у Києві ніхто закривати не збирається. Сказавши "а", українські депутати так і не наважились сказати "б" - ввести санкції проти Російської Федерації.

Вимагаючи від ЄС та країн Заходу делалі нових санкцій проти Москви, сама Україна досі так і не запровадила обмежень для російського бізнесу. Громадські активісти не раз протестували проти наявності російських товарів на полицях супермаркетів, пікетували російські автозаправки, закликали до рішучих дій відносно країни, яка анексувала Крим і підтримує "ДНР" та "ЛНР". Але все так і обмежилось цими протестами.

Поза всяким сумнівом, заява Верховної Ради про агресію Росії спрямована передусім у бік світової спільноти. Офіційний Київ і досі сподівається за допомогою ООН, ПАРЄ, ЄС і НАТО змусити Путіна піти зі сходу України та припинити підтримку "ДНР" та "ЛНР". Чи допоможе цьому статус країни-агресора, який українська держава дала Росії? Навряд чи. Адже навіть трагічні події останнього тижня на Донбасі не змінили позицію Кремля та риторики російської дипломатії. Москва і надалі наполягає на тому, що армія РФ участі в конфлікті не бере і що саме Київ має йти на поступки бойовикам самопроголошених республік.

Поганий мир краще, ніж війна

Президент України Петро Порошенко, секретар РНБО Олександр Турчинов та міністр оборони Степан Полторак публічно визнають: на Донбасі українська армія воює з частинами регулярної армії РФ. А саме слово "війна" щодо Росії вищеназвані політики намагаються всіляко уникати.

Після обстрілу автобусу у Волновасі та тролейбусу в Донецьку, найпізніше - після загибелі мирних мешканців у Маріуполі від української влади очікували більш рішучих дій. Низка політиків наполягала на оголошення військового стану на тимчасово окупованих територіях Донбасу. Однак, до таких дій не дійшло. Те, що відбувається на сході країни українська влада й досі називає антитерористичною операцією.

Що ж тоді заважає Києву офіційно визнати, що на Донбасі йде війна і оголосити там військовий стан? Існує, як мінімум, три аргументи, якими оперують представники так званої партії миру в Україні, до якої належить і президент Петро Порошенко. По-перше, "поганий мир" дозволяє не провокувати Росію на більш широкомасштабні військові дії щодо України. По-друге, слово "війна" лякає представників міжнародних фінансових організацій, на допомогу яких розраховує Україна. І, по-третє, в умовах війни українська держава не зможе розраховувати на військову допомогу від країн Заходу.

Для збереження хоча б ілюзорного миру офіційний Київ змушений апелювати до угод, підписаних представниками України, Росії, ОБСЄ за участю лідерів "ЛНР" та "ДНР" у вересні 2014 року в Мінську. Це - чи не єдині домовленості про врегулювання ситуації на Донбасі, під якими стоїть підпис представника Російської Федерації. Хоч навряд чи хтось плекає особливі надії з приводу ефективності подальшого існування так званого "мінського формату", і щодо виконання домовленостей, досягнутих у білоруській столиці.

Кажемо: "ДНР" та "ЛНР", а розуміємо: "Росія"

Про те, що існування "мінського формату" опинилось під загрозою, вже заявляли лідери "ДНР" та "ЛНР". Це відбулося відразу після ухвалення парламентом у першому читанні закону, який значно спрощує процедуру визнання "ДНР" та "ЛНР" терористичними організаціями.

Представники самопроголошених республік чудово розуміють: статус терористів не лише поставить під сумнів доцільність участі представників "ДНР" та "ЛНР" у переговорах з Києвом, але й сформує відношення до них світової спільноти. Звісно, з відповідними санкціями та обмеженнями, які слідуватимуть за цим. У тому числі і по відношенню до Росії.

Усі чудово розуміють: визнання "ДНР" та "ЛНР" терористичними організаціями - сигнал тим, хто підтримує бойовиків на сході України. Адже очевидно, що без допомоги Москви так звані "ополченці" не змогли б вести активні бойові дії проти регулярної української армії.

Сергій Руденко - журналіст, телеведучий на українському каналі ТВі, автор книг про українських політиків.