Поки що більшість населення Каталонії не підтримують сепаратистів. Причина у тому, що переважна частина громадян почувають себе радше іспанцями, ніж каталонцями. Адже приблизно половина, за опитуваннями, заявляють, що іспанська - їхня рідна мова.

Ще одним, можливо, значно важливішим фактором є той, що каталонці вже близько 40 років мають таку широку політичну автономію, якої не мали упродовж попередніх 300 років. Мабуть, годі шукати в світі регіон, наділений ширшими правами щодо автономії, ніж Каталонія нині.

Багатьом це відомо. Так само чимало громадян ще пам'ятають, що після диктатури Франко більшість проголосувала за іспанську конституцію. Підтримавши Основний закон Іспанії, вони, по суті, погодилися на передачу частини політичних повноважень щодо самовизначення в руки центрального уряду в Мадриді. На референдумі 1978 року за явки близько двох третин виборців за це висловилися понад 90 відсотків каталонців.

Здобуття втраченої незалежності

Попри це, зросло число каталонців, котрі прагнуть незалежності та суверенітету для Каталонії. Принаймні упродовж останніх десяти років їхня кількість ставала дедалі помітнішою, у той час як противники незалежності не можуть більш-менш згуртуватися.

Євроскептики можуть гадати, що за каталонським сепаратизмом криється розчарування через те, що вступивши до ЄС, Мадрид відмовився на користь Брюсселя від частини національного права на самовизначення. Зрештою, саме ця проблема добряче підживлює єврокритику: мовляв, чимало громадян ЄС мають відчуття, що зі вступом до ЄС, вони втратили частину можливостей якось впливати на політику власної країни. Одним із проявів цього не в останню чергу став і результат референдуму щодо Brexit.

У Каталонії теж є ті, хто так вважає. І багато-хто з них, мабуть, зловтішно потирає руки з огляду на дедалі більш напружені відносини між Барселоною та Мадридом, адже Каталонія має шанс на багато років вийти зі складу ЄС. Утім, такі погляди мають украй мало стосунку до зростання руху за незалежність Каталонії від Іспанії.

Провідним фігурам каталонського сепаратизму йдеться аж ніяк не про створення невеличкої держави. Так само, хоч вони й запевняють, що нібито побоюються занепаду своєї культури, турбота про збереження ідентичності тут теж ні до чого.

Для сепаратистів головне не самовизначення

Справжні причини того, що каталонські політики з таких поспіхом та нетерплячкою, а також дедалі більшим успіхом проводять націлену на відокремлення від Іспанії політику, зовсім інші. Почасти тут збігаються інтереси корумпованих еліт, котрі намагаються врятуватися від відповідальності завдяки незалежності від юрисдикції іспанської поліції, а також цілі тих, хто бажає зміцнити свою владу або марить шансом увійти в історію.

Впадає в око й те, що як помірковані праві, так і ультраліві націоналісти єднаються навколо напрочуд схожих гасел, мета яких - розбудити приспаний націоналізм потенційних виборців. Якщо коротко, то суть цих гасел така: Мадрид визискує й грабує Каталонію та пригнічує її в культурному плані.

Те, що такі заяви щонайменше є суперечливими, а інколи й безпідставними - справа другорядна. Головне, що вони знайшли поживний ґрунт невдоволеності насамперед через наслідки економічно-фінансової кризи. Одним з таких наслідків стало те, що кількість безробітних в Іспанії, в тому числі й у економічно потужній Каталонії сягнула 20 відсотків працездатного населення.

Брехня про незалежну Каталонію у складі ЄС

Наслідком такої ситуації стало створення у Барселоні урядової коаліції правих та ультралівих сепаратистів. Тож тепер вони пропонують зробити з Каталонії незалежного члена Євросоюзу. Адже сепаратисти чудово розуміють, що вихід Каталонії з Єврозони та спільного економічного ринку ЄС неодмінно призведе до економічних негараздів та втрат. Тож вони змальовують ситуацію так, що незалежна Каталонія зможе без проблем стати членом ЄС.

Звісно, що такі твердження - дурниці. Припустимо, що Мадрид не скористається своїм правом вето в Брюсселі хоча б через те, що економічні зв'язки з другим за економічною потужністю після Мадрида регіоном є занадто важливими для решти регіонів Іспанії. Але такі країни-члени ЄС, як Франція, Бельгія та Італія, певна річ, довго намагатимуться перешкодити вступові Каталонії до ЄС, щоб не дати додаткових аргументів своїм регіонам, де теж простежуються сильні сепаратистські тенденції, - Корсиці, Фландрії та Ломбардії.

Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.