Заявивши про створення нової політичної партії "Голос", Святослав Вакарчук повертається у велику українську політику. 16 травня, в день, коли Верховна Рада визначилася з датою інавгурації новообраного президента Володимира Зеленського, фронтмен "Океану Ельзи" представив свою партійну команду.
Невідомо, чи думав в цей день співак про те, що на місці Зеленського зараз міг би бути він, але, очевидно, не в останню чергу саме через перемогу художнього керівника Студії "Квартал 95" Вакарчук вирішив зіграти свою політичну партію. Лідер "Голосу", як і Зеленський, розраховує конвертувати свою естрадну популярність у політичні дивіденди. Чи вдасться це йому - важко сказати.
Друга спроба Вакарчука
На відміну від Зеленського Святослав Вакарчук вже має політичний досвід. Під час президентських виборів 2004 року він активно підтримував Віктора Ющенка. Вже після перемоги "помаранчевої революції", в 2007 році, за списком "Нашої України - Народної самооборони" співак був обраний до Ради. Щоправда, Святослав в сесійній залі практично не з'являвся і через півтора року склав депутатські повноваження, заявивши, що парламент не виправдав його сподівань.
У велику політику популярного співака повернув Євромайдан в 2013 році. Але тоді під час драматичних подій в центрі української столиці, які переросли в Революцію гідності, ми бачили радше співака-трибуна чи громадського діяча, ніж політика. Своїм авторитетом Вакарчук намагався підтримати протестувальників і напоумити представників режиму Януковича. Навряд чи в ту важку зиму він думав про висунення в президенти або в депутати. Просто він знав, що в той момент міг зробити набагато більше, ніж політики.
Протягом останніх двох років соціологи намагалися заміряти політичний рейтинг Святослава Вакарчука. Спочатку - як кандидата в президенти України, пізніше - як лідера умовної політичної сили. Довгі роздуми соліста "Океану Ельзи" з приводу участі в президентських виборах 2019 року, а потім - його відмова від боротьби за пост глави держави, здавалося, поставлять крапку в політичних амбіціях Вакарчука.
Але ні. Святослав усе ж зважився на другий похід у політику. Щоправда, вже не з тієї соціологією, яка була у нього напередодні президентських виборів. Виборець дещо перегорів щодо Вакарчука. Але, судячи з його останніх заяв, співака більше цікавить сам процес - зміна суспільства, ніж короткостроковий результат - перемога на виборах до парламенту.
"Анти-Зеленський" в дії?
Кілька років тому, коли Вакарчук щойно з'явився в переліку можливих претендентів на пост президента, в кулуарах говорили про те, що зі Святослава намагаються зробити "анти-Зеленського" - кандидата, який зможе відібрати голоси у артиста-коміка на користь Петра Порошенка. Так це було насправді чи ні, ймовірно, знають тільки одиниці в штабі Петра Олексійовича. Як і те, чому соліст "Океану Ельзи" все ж відмовився балотуватися в президенти. Чи то Вакарчук не був упевнений в своїх силах, то чи він не хотів заважати іншим кандидатам - широка публіка причин відмови не знає.
Але шлях, яким пройшов під час президентської кампанії Зеленський, ймовірно, надихнув Вакарчука. Адже у співака, як і у новообраного президента, є багатотисячна армія шанувальників. Обидва користуються популярністю і довірою у молоді. І Володимира, і Святослава сприймають як антисистемних політиків. Тепер і в одного, і в іншого є політичні (хоча поки й віртуальні) проекти - "Слуга народу" і "Голос". Щоправда, за кілька днів один сяде в президентське крісло, а другий тільки почне створювати партію.
На рахунок того, що Вакарчук і його соратники будуть в опозиції до президента Зеленського, схоже, ні в кого навіть немає сумнівів. Ще під час президентської кампанії Святослав закликав українців голосувати "не по приколу", даючи чітко зрозуміти, що політична гра Володимира йому не до душі.
Тому протягом наступних кількох місяців ми, ймовірно, будемо свідками входження Вакарчука в роль "анти-Зеленського". Адже хто ще краще може потролити новообраного президента, як не такий же представник шоу-бізнесу? Так, Вакарчук - не комік і до політики ставиться набагато серйозніше. Але саме цей контраст і буде, очевидно, грати не останню роль в очікуваному протистоянні Вакарчука і Зеленського.
Слава і люди
У центрі своєї ідеології партія "Голос" ставить потреби людини. Саме заради неї, як запевняє Вакарчук, держава і має працювати. Справедливо, без олігархів, з ефективними чинними законами і вільною економікою. Все вкрай ясно і зрозуміло.
Але ще в 2007 році згаданий вище блок "Наша Україна - Народна самооборона" йшов з тим же Вакарчуком на парламентські вибори з гаслом "Закон - один на всіх" і обіцяв справедливість. Але ці обіцянки так і не були виконані. А запит українців на них був і залишається актуальним. Про що свідчить і Революція гідності, і перемога Зеленського на президентських виборах.
Свою партію Вакарчук обіцяє побудувати без грошей олігархів і з гідними людьми. П'ятірку організаторів проекту співак уже представив. Це - колишній заступник міністра економіки Юлія Клименко, громадський діяч-антикорупціонер Ярослав Юрчишин, колишній в.о. голови Одеської ОДА Соломія Бобровська, учасник боїв за Донецький аеропорт, "кіборг" Андрій Шараскін і відомий кардіолог Юрій Соколов.
Скільки часу піде на створення партії "Голос", і хто виявиться в її списку на виборах в Раду, поки не знає ніхто. Як і того, чи дійсно проекту не допомагатимуть олігархи і представники великого бізнесу. І чи не з'являться серед партійних спонсорів мільярдери Віктор Пінчук, Михайло Фрідман або гендиректор інвестиційної компанії Dragon Capital Томаш Фіала, яких сьогодні пов'язують зі Святославом Вакарчуком.
Поза всяким сумнівом, участь партії Вакарчука пожвавить парламентську кампанію. Але ось чи зможе команда лідера "Океану Ельзи" потрапити в Раду - невідомо. "Голос" заявляє про себе як про серйозну політичну силу з новими обличчями. Очевидно, озброївшись чимось подібним, підуть на вибори десятки партій.
Популярність Вакарчука, звичайно, є вагомою перевагою, але навряд чи її вдасться довго експлуатувати. Нова політична епоха в Україні вимагає нового слова. Якого саме - питання залишається відкритим. Особливо після "зламу" політсистеми країни Володимиром Зеленським.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.