Велика війна - велика дурниця. Мала війна - не менша дурниця.

На вічне запитання, хто гірший - Сталін чи Гітлер, - можна сказати, що це два кремені, які, якщо черкати один об інший, і змогли породити пожежу Другої світової. Один без іншого нічого б не підпалив. Але Сталін перший перетворився на керівний кремінь і зробив усе, аби привести Гітлера до влади, а відповідно й до війни.

Я не вірю в казки, що Сталін хотів першим напасти на Гітлера. Сталін, думаю, був упевнений, що нарешті знайшовся приятель, який морально виправдає його за все: колективізацію, терор, смерть мільйонів. Гітлер був єдиною людиною в Історії, рівною Сталіну за масштабом світового зла. Гітлер став тимчасовим перепочинком для Сталіна, але той нездарно помилився в термінах перепочинку.

Я думаю, що Гітлер міг би перемогти в 1941 році, якби він не був ідеологічним психопатом. Радянський Союз хитався від звірств Сталіна. Те, що Сталін відмовився від своїх солдатів, які потрапили в полон, як від зрадників, свідчило про внутрішню слабкість його влади (до речі, ця традиція відмови існує й донині, хоч у менших масштабах). Радянський Союз міг бути доволі легкою здобиччю. Достатньо було дати йому, умовно кажучи, стерпний режим із елементами національної державності. Але Гітлер міряв слов'ян у расистських вимірах і загинув від цієї расистської дурні.

Сталін же ж вкрив кров'ю слов'ян увесь шлях війни, і саме ця кров стала істинним стягом чудо-перемоги.

Нацисти в ході війни нічого хорошого не могли принести, тільки біди. І "сталінські соколи" мало хорошого принесли після війни до завойованої Європи: свою систему, колгоспи Польщі й НДР, терор і тортури, розстріли незгодних.

Кожен вільний бачити 22 червня 1941 року - день нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз - по-своєму. Я відношу цю дату до одного з найвищих виявів людської дурості. Гітлер і Сталін змагалися в будівництві гарячкових утопій. Їхнє зіткнення було визначене наперед. Але ці утопії самі собою свідчать про гарячкову складову людської натури.

Німеччина (довгий час Західна, тепер - уся) покаялася за весь цей жах воєнного віроломства. І на моїх очах протягом років Росія пробачала і пробачила їй. У дитинстві ми ще грали в війну, і німці були аналогом пекла. Потім німці з НДР стали аналогом економічних перемог, і мої ровесники, подорослішавши, бігали під готелі канючити в них цигарки і жуйку. Сьогодні німці та росіяни ставляться одне до одного краще, ніж можна було б очікувати. Для німців, попри Україну, Росія - слабкувата, але органічна противага єдиній супердержаві - Америці. Для росіян Німеччина - найзрозуміліша в Європі (та й узагалі) модель гуманного соціального суспільства, яка для Росії виглядає недосяжним ідеалом.

Із людської точки зору війна, яка почалася 22 червня, сьогодні - велика, але загоєна рана, спільні сльози.

Тим не менш, сталася нова історична Надзвичайна Ситуація. Взаємні звинувачення Росії та Заходу щодо подій на Майдані, Криму та Східної України наблизили до нас 22 червня на надто коротку відстань. Загоєну рану ятрить, оголошуючи її язвою, яка знову відкрилася, політична експлуатація минулої війни в Росії. Вона спрямована на мобілізацію населення країни в ім'я пожиттєвого збереження параметрів нинішньої російської влади з месіанською утопією "русского мира" і гаслами на кшталт: "Можемо повторити!" Це, м'яко кажучи, не найкращий спосіб зберегти взаємну російсько-німецьку довіру, не кажучи вже про реальну симпатію.