Ще кілька днів тому всі були сповнені оптимізму: мер Гамбурга, міністр внутрішніх справ, президент Німецького олімпійського спортивного комітету (DOSB), гамбурзькі спортсмени, й, у будь-якому разі, товариство, що займалося подачею заявки. Олімпійські ігри в Гамбурзі - у виграші були б усі, і навіть песимісти збагнули б це, якби перемогла єдність. Ще кілька днів тому, за даними опитувань, прихильників проведення найпрестижніших спортивних змагань світу у північно-німецькому мегаполісі було дещо більше, ніж тих, хто проти.

Утім, усі прорахувались.

Адже більшість мешканців міста висловилась проти. І той факт, що з таким результатом голосування мало хто рахувався, вже сам по собі промовисто описує сумну історію під назвою "олімпійський рух Гамбурга".

Змагання супроводжує виправдана недовіра

Вже вкотре ідея проведення Олімпійських ігор у Німеччині не знаходить відгуку. Так само, як і у випадку з заявкою Мюнхена на проведення Зимової олімпіади 2022 року, на заваді стали саме громадяни - громадяни чи не найспортивнішої нації у самому серці Європи. Німці, які відомі тим, що обожнюють спорт, які провели під час Чемпіонату світу з футболу 2006 року одну з найбільш вражаючих спортивних подій впродовж останніх кількох десятиліть. Проте у тому, що після мюнхенців від проведення Олімпіади відмовилися й мешканці Гамбурга, проглядається глибока недовіра, яка супроводжує спортивні мега-події, на кшталт Олімпійських ігор, у нас та й в інших місцях. І ця недовіра обґрунтована.

Адже Олімпійські ігри у їхньому сьогоднішньому вигляді, на жаль, стали фінансовою бездонною діжею. Статистичні дані доводять: у середньому проведення Олімпіади обходиться на 130 відсотків дорожче, ніж планувалося. Податкові пільги для Міжнародного олімпійського комітету (МОК) та його спонсорів, гігантські будівельні роботи та усілякі дивовижні привілеї, як-то особлива олімпійська смуга на автошляхах міста. Словом Олімпіада - це Колос з просто неосяжними масштабами.

І навіть внесений президентом МОК Томасом Бахом "План реформ - 2020" мало що змінив у цьому відношенні. Як тільки країни чи міста-заявники вдаються до більшої демократії, даючи громадянам можливість визначитися, їх одразу карають відмовою. Тож інші кандидати на проведення Літньої олімпіади 2024 року вирішили краще просто не питати в громадян їхньої думки щодо цього.

Надто великі, надто дорогі, надто туманні

"Ні" у Гамбурзі - це пекучий ляпас усім протагоністам олімпійського руху: бургомістрові Олафу Шольцу, президенту DOSB Альфонсу Германну, чия безпорадність увечері проведення голосування лише посилила ганьбу для німецького спорту. Певна річ, зараз можна применшувати значення згаданого провалу, пояснивши результат голосування у Гамбурзі складними нашаруваннями з майбутніх видатків на подолання наслідків кризи біженців та зростанням побоювань за власну безпеку на тлі нещодавніх терактів у Парижі.

Але це було б помилкою. Просто людям у Німеччині Олімпійські ігри в їхньому нинішньому вигляді взагалі цілком непотрібні. Занадто великими, занадто дорогими та занадто туманними виявляються пов'язані з ними бізнес та ті, що стоять за ним. Скандали у таких спортивних організаціях, як ФІФА, Німецький футбольний союз (DFB), Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій (IAAF), та й у самому МОК, залишили відразливий образ організованих провідних спортивних змагань, тож там тепер навряд чи кому варто розраховувати на підтримку громадськості.

Ідея звести весь світ на мирному святі спорту, либонь, найшляхетніша з усіх, що спорт коли-небудь породжував. Однак, і сама ця олімпійська ідея нині опинилась на кону. Барон П'єр де Кубертен, відомий як основоположник сучасних Олімпійських ігор, вбачав в олімпійському русі стиль життя, "що поєднує радість від досягнень з виховною цінністю доброго взірця та повагою до універсальних і фундаментальних етнічних принципів". Утім, провідний спорт сучасності, який думає економічними категоріями, здається, відкинув ці ідеали геть. Якщо Олімпіада проводиться лише там, де достатньо платять та де в людей не запитують їхньої думки, Олімпійські ігри - не більше, ніж комерційне шоу.

Без реформ годі чекати довіри

Тож саме зараз назріла пора реформ, набагато глибших, ніж ті, які містить "План реформ - 2020" Томаса Баха. Спортивні союзи слід перебудувати, самі ігри зменшити, кошти знизити, громадськість залучити, а контроль за вживанням допінгу передати у незалежні руки. Настав час олімпійської революції. Лише тоді до ігор повернеться довіра.