Попри всі зусилля російської влади кримський патріотичний запал очевидно починає йти на спад. Дослідження соціологів показують, що число людей, які однозначно підтримували приєднання півострова до Росії, в останній час скорочується (їх уже менше половини). Та й святкування дворіччя цієї анексії пройшли хоча й пафосно, але якось формально, без колишнього хвацького ентузіазму. Характерно, що серед "відзначальників" було багато людей "підневільних" - працівників комунальних служб та студентів. Деяким навіть платили по 500 рублів за дві години публічного захоплення.

Але найголовніше - одразу ж після кримських святкувань "Левада-центр" зафіксував зниження рівня довіри до Путіна. До того ж значне - на десять процентних пунктів у порівнянні з березнем минулого року. Це свідчить вже не просто про втому від переможних реляцій, але й про початок розчарування людей у посткримському політичному курсі.

Приєднання Криму було для Путіна водночас і реалізацією певної "історичної місії", і особистим PR-проектом, і спробою почати політику реваншу за програш у "холодній війні". Із усього задуманого здійснився лише PR-проект, та й він виявився ефективним лише на недовгий час.

Особистий PR-проект Путіна

Одна знайома пояснює мені свою ненависть до Заходу таким чином. Усе радянське дитинство вона щиро вважала, що їх страх як повезло народитися у найщасливішій та найбільшій країні, яка перемагає всіх. Так тривало аж доти, поки на самому початку 90-х мама не відправила її стояти у довжелезну чергу за американською гуманітарною допомогою. За цю допомогу, що позбавила її патріотичних ілюзій, вона й зненавиділа американців.

Подібна, на перший погляд, парадоксальна історія досить типова. Більшість росіян у 90-ті роки пережили потужний соціальний стрес. Падіння радянської імперії відбилося на їх самооцінці. Вони перестали відчувати себе частиною великої держави. І зрозуміли, що живуть у бідній, хворій країні, що викликає у іноземців жаль. Це був жорстокий удар по самолюбству. У суспільстві виник запит на реванш, подолання комплексу невдахи та відновлення світосприйняття переможців.

Захоплення Криму було точно розраховане на відповідність цим очікуванням. Воно дало людям відчуття довгоочікуваної "перемоги", тому настільки ефективною виявилася і супровідна кампанія пропаганди. Короткочасні досягнення цього особистого PR-проекту Путіна були надуспішними. Тренд на зниження популярності влади та самого президента, що розвинувся у роки руху білих стрічок, був зламаний. Рейтинг Путіна після кримської анексії стрімко зріс.

"Владимир Восстановитель"

Влада спробувала закріпити ці досягнення та зробила поклоніння "кримському тріумфу" громадянською квазірелігією. Крим проголосили "священною" для росіян територією. Російському президенту спробували зробити образ лубочного "великого государя", який повернув вітчизні її найважливіший сакральний центр. Прокремлівські креативники навіть створили картинку "Владимир Восстановитель" (Володимир Відновник. - Ред.), де іконописний образ російського президента стоїть поруч із Олександром Невським, Петром Великим, Катериною ІІ у низці "семи стовпів Росії".

Але "кримська релігія" не прийнялася. Реалізувати прагнення росіян жити у великій країні за допомогою навіть дуже популярного територіального захоплення було неможливо. Адже більшість з них переконана, що велика держава повинна перш за все гарантувати матеріальний добробут власних громадян. А у посткримській реальності люди навпаки - стрімко зубожіють. За 2015 рік кількість росіян, які живуть за межею бідності, зрослоабільше ніж на три мільйони осіб. У лютому зафіксовано рекордне за минулі місяці скорочення реальних доходів населення.

Та й для патріотично збоченої меншини, що готова змиритися з матеріальними труднощами заради "державної величі", бракує самого захоплення Криму. Вона чекає на нові перемоги, чергові підтвердження відновленого імперського статусу країни.

За злочином - кара

Влада у посткримський період прагнула компенсувати економічні провали новими військовими тріумфами. Проте протидія Заходу та злиденність власних матеріальних ресурсів не дали цьому шансів. Звідси й борсання Кремля від активізації війни до перемир'я на Донбасі та в Сирії.

Приєднання Криму стало зенітом могутності режиму Путіна. За ним почалася його довгострокова криза. Кремль загрався у протистояння з головними світовими силами та нарвався на санкції, пішов на непідйомні витрати та втратив економічну стабільність. Усе це стало першою карою за "кримський злочин" - грубе порушення міжнародного права та власних зобов'язань за угодами. Є всі підстави вважати, що російська влада лише починає сплачувати кримські рахунки.