Володимира Путіна часто звинувачують у відновленні радянських порядків і звичаїв, але щоб зрозуміти неспроможність таких звинувачень, достатньо уявити, як виглядали б радянські вожді, коли б вони вели себе по-путінськи. Анексія Криму, очевидно, римується з анексією прибалтійських держав.

Що сказав би Сталін Еренбургу

Уявімо, що через рік після приєднання Литви, Латвії та Естонії до СРСР Сталін дає інтерв’ю, наприклад, Іллі Еренбургу і розказує йому: мовляв, все почалося з того,що ми з Гітлером домовились про розділ зон впливу в Європі, потім ми ввели Червону армію, арештували двох президентів (арештували би і третього, та він встиг втекти), встановили диктатуру московських емісарів під контролем яких провели фіктивні вибори парламентів, і ці фіктивні парламенти затвердили написані в Москві рішення про приєднання до СРСР.

Зараз, в 21-му сторіччі, ми знаємо, що все так і було - змова з Гітлером, радянська окупація й фіктивні вибори. Та до самого кінця радянської влади ця правда в СРСР була табуйована, а безальтернативна офіційна версія виглядала зовсім інакшою: прибалтійські робітники і селяни повалили буржуазні уряди, встановили радянську владу і покликали Червону армію її захищати. Ідеократичному СРСР було життєво важливо підтримати саме таку версію, що не мала стосунку до реальності, але відповідала радянській ідеології. Радянський Союз ніколи, за жодних обставин не був готовий визнати, що поводив себе як пересічна імперіалістична держава-агресор. Це означало б крах ідеологічної основи держави і стало б серйозним потрясінням для нього. Власне, наприкінці 1980-тих саме це потрясіння СРСР не зміг пережити.

Путін зізнався у власній брехні

В путінській Росії все абсолютно інакше. Через рік після урочистої церемонії прийняття Криму й Севастополя до складу Росії, коли Володимир Путін казав, що російських військ в Криму немає, а Крим Росія приєднала за результатами проведеного на півострові референдуму, сам же російський президент спростовує власні слова. Виявляється, рік тому він брехав.

Тепер Путін каже, що рішення про повернення Криму було прийняте персонально ним ще до втечі Віктора Януковича з України, а в процесі підготовки до кримського референдуму на півострів були кинуті російські десантники, морська піхота та спецназ. Кожне зізнання Володимира Путіна варто вважати сенсаційним - він спростовує не тільки власні слова, сказані ним багато разів, починаючи з минулої весни, та й всю офіційну російську версію приєднання Криму. Невже він не розуміє, чим йому можуть загрожувати такі зізнання?

Цинізм замість закону і моралі

Володимир Путін розуміє. Він прекрасно знає, що ці зізнання не загрожуватимуть йому взагалі нічим. Цинізм можна назвати ідеологічною основою пострадянської російської держави - він посів те місце, котре у Сталіна або Брежнєва посідало марксистсько-ленінське вчення. Виявляється, така основа міцніша за будь-яку релігію й ідеологію. Лідерів системи, заснованої на цинізмі, безглуздо звинувачувати в брехні, невиконанні своїх обіцянок, або, скажімо, в корупції чи порушеннях на виборах. Навпаки, збрехати й вкрасти у цій системі координат вважається чеснотою, бо, по-перше, всі так роблять, а по-друге - той, хто всіх переграв, той і правий. І не важливо, якими інструментами він для цього користувався - ні моральних, ні навіть правових обмежень у нього немає.

Володимир Путін любить говорити своїм опонентам, щоб вони, якщо їм щось не подобається, йшли до суду. Всі розуміють, що в цій формулі щось не так - дуже умовна незалежність судової системи, фактичне її підпорядкованість виконавчій владі, але це зовсім не означає, що Путін неправий. Правота в системі цінностей сучасної Росії - це і є цинізм. Хто більший цинік, той і виграв. Навіщо Володимиру Путіну знадобилось коригувати офіційну версію приєднання Криму, фактично визнаючи власну минулорічну брехню? Можливо, причиною тому є банальне марнославство (якщо рішення "приймали кримчани на референдумі", то в чому ж заслуга Путіна?), можливо, це було якесь послання Заходу або навіть кримським елітам, дотепер впевненим, що півострів до Росії привели саме вони.

Причина, через яку Путін виступив так відверто, значення, власне, не має. Він знає, що зізнання в грі не за правилами і навіть в прямій брехні ніяк не відобразиться ні на його репутації, і навіть на рейтингах. Розповідь Путіна про Крим здалася б нелогічною, якщо б перед нами був голова держави, котрий розумів би, що демонстративний цинізм може йому зашкодити. Однак всі 15 років його влади демонструють, що чим більше цинізму, тім стійкіша система - саме на ньому (а не на законі і не на моралі) вона і тримається.

Автор: Олег Кашин - незалежний журналіст, працював у журналах "Русская жизнь", "Эксперт", газетах "Коммерсант", "Известия", був членом Координаційної ради російської опозиції.