76 років минуло відтоді, як моїх прадіда та прабабусю Якоба та Маріам Шварц у вагоні для скоту перевезли з Угорщини до концтабору "Аушвіц-Біркенау". В сонячний день у травні 1944 року їх - голодних та спраглих, наляканих та виснажених триденним перебуванням у потязі - загнали у газові камери й спалили. Серед 400 тисяч угорських євреїв, знищених в Освенцімі, були десятки членів родини моєї мами - чоловіки, жінки та діти.

Не минуло й року, як концтабір "Аушвіц" звільнила Червона армія. Там однак знайшли небагато тих, хто вижив. Майже всі в'язні були вбиті - у газових камерах, хворобами та під час "маршів смерті".

Відбиток Голокосту

Для мене як голови єврейської громади це не просто історичні факти. Люди навколо мене, ті, хто молиться у моїй синагозі (Московській хоральній синагозі. - Ред.), святкує Бар-міцву чи оплакує смерть члена родини, - це родичі таких, як Якоб та Маріам. Голокост залишив відбиток на всій нинішній єврейській громаді Європи.

Наприкінці Другої світової війни велика кількість тих, хто пережив Голокост, дотримувались думки, що в Європі майбутнього для євреїв немає. Більшість емігрувала до Палестини, аби стати частиною нової єврейської держави, в якій юдеїв завжди вітатимуть. Інші виїхали до Америки. Сама меншість залишилась у Європі й надалі вірила, що зможе створити тут знову єврейське майбутнє.

Майже пів століття Європа була розділена на Схід та Захід - "залізна завіса" розділяла континент, а разом з ним - і європейських євреїв. У більшості західних країн єврейське життя завирувало по-новому завдяки тим, хто вижив, та новоприбулим. На Сході ж лише в Румунії функціонувала єврейська громада - завдяки здібностям головного рабина Мозеса Розена, який уклав угоду з комуністичним режимом та зміг таким чином забезпечити свободу віросповідання та еміграції для своєї громади.

Європейський Союз - "союз національних меншин"

Рішення залишитись в Європі було індивідуальним, пов'язаним з приватними обставинами. Той, хто залишався, як єврей завжди сподівався тут на краще майбутнє. Нові структури та цінності, які опановували континент, обіцяли майбутнє без воєн, погромів та антисемітизму. Сьогоднійшній Європейський Союз створювався як економічний блок - з головною метою покласти край постійним війнам та конкуренції між супердержавами.

Євросоюз, як сказав колись ексочільник Єврокомісії Романо Проді, є "союзом національних меншин". Саме це уможливило для євреїв участь в європейських інтеграційних процесах - не як аутсайдерів, а як справжніх громадян Європи.

Сьогоднішня реальність свідчить, однак, що європейський проєкт не досягнув усіх цілей. Ми, як і раніше, бачимо антисемітизм. Уже 15 років як Європа стикається й з тероризмом - зокрема, і щодо євреїв, хоча багато нападів на них у різних європейських країнах залишились непоміченими. А юдофобія між тим проявляється уже на трьох фронтах: на крайньому правому, крайньому лівому та через релігійний фундаменталізм.

Чи залишиться Європа місцем для всіх людей?

На жаль, євреї мусять знову питати себе про те, чи є у них майбутнє на континенті? Минули роки після перших нападів на єврейські осередки як Європа відреагувала - після терактів у редакції Charlie-Hebdo та концертному залі у Парижі (йдеться про теракти 2015 року, внаслідок яких загинули майже 150 людей. - Ред.), якими ісламісти посягнули на такі європейські цінності як свободу слова та культуру. Минули роки, перш ніж у Європі почали спільно координувати безпекові структури задля забезпечення вищого рівня безпеки на вулицях європейських країн. Деякі члени ЄС пішли далі і ухвалили закони проти релігійних меншин, котрі торкнулись також традиційних та основоположних єврейських практик, як-от шхити та обрізання, що викликало нові питання у євреїв в Європі.

Ми єдині у тому, що Європа має знову стати безпечним простором. І це проблема не тільки для євреїв на континенті, а й для самої Європи. Але єврейське майбутнє в Європі зележить від того, чи буде вона в стані забезпечувати безпеку та посилювати спільну ідентичність задля того, щоб і надалі залишатись простором для всіх людей – незважаючи на те, у кого чи у що вони вірять та чи вірять взагалі.

Понад 1700 років єврейська громада є інтегральною складовою європейської історії. Європа від цього завжди вигравала. Наше завдання очевидне: ми хочемо будувати спільне майбутнє. Адже ми тут для того, щоб залишатись. І ми сподіваємось, що ми це можемо.