"Він бізнесмен і буде торгуватися", - вашингтонський знайомий з хорошими зв’язками у політичних колах так описав майбутній стиль Дональда Трампа на міжнародній арені. Це, на перший погляд, має влаштовувати Москву. Російському керівництву було незручно спілкуватися ані з неоконсерваторами Буша, ані з адміністрацією Обами, яка постійно вагалася між відстороненим спостереженням за подіями та вибуховою активністю.
"Список мрії"
На питання "Чого чекає Кремль від Трампа?" Володимир Путін вже дав відповідь, коли наприкінці минулого року підписав указ про призупинення російської участі в угоді про утилізацію плутонія - до зняття санкцій та скасування закону Магнітського. Цей документ, мабуть, найкращий доказ того, що санкції працюють. Окрім цього, Москва не проти добитися від Вашингтона повної та остаточної зупинки будь-яких планів розгортання системи протиракетної оборони (ПРО) у Європі.
В ідеалі Кремль хотів би укладання певної угоди про "нову архітектуру європейської безпеки", яку багато хто вже назвав "Ялта-2". Згода на перетворення пострадянського простору на зону виключного впливу Москви, відмова Україні та Грузії у вступі до НАТО, створення певної "спільної" системи протиракетної оборони, яка давала би Росії неформальний вплив на рішення країн-членів Північноатлантичного альянсу, плюс повне невтручання та відмова від критики внутрішньої політики путінського режиму - ось кремлівський "список мрії".
Скепсис і ворожість
Путіну буде нелегко. По-перше, Трамп імпульсивний, і якщо спілкуватися з президентом Росії йому не сподобається, то і домовленостей жодних не буде. По-друге, прибічників розмороження відносин з Кремлем у Вашингтоні майже немає. Навіть якщо вважати щирими висловлювання самого Трампа про бажання налагодити зв’язки з Путіним, решта членів його команди, Конгрес та державна бюрократія відчувають стосовно російського керівництва яскраві емоції у неширокому спектрі: від глибокого скепсису до неприхованої ворожості.
Хіба що поки не затверджений сенаторами кандидат на посаду держсекретаря, колишній голова нафтового гіганта Exxon Mobil Рекс Тіллерсон буде намагатися налагодити діалог з Кремлем. І, нарешті, по-третє, не зовсім зрозуміло, що, власне, зможе запропонувати Москва Вашингтону, наприклад, в обмін на зняття санкцій?
Ядерне роззброєння? Але це завжди було окремим напрямком у російсько-американських відносинах. Більше того, Трамп обіцяв інвестувати в модернізацію ядерної тріади США, і ці обіцянки керівництво збройних сил йому пригадає. Допомога у боротьбі з ісламським екстремізмом? Можливо. Але потенціал Сполучених Штатів у цій царині набагато сильніший за російський. Кремль може погодитися не заважати Білому дому і допомагати розвідданими.
Врегулювання в Сирії? Це цілком реально. Мабуть, Трамп легко погодиться на збереження при владі Башара Асада. Але потім його команда захоче розібратися зі ситуацією на Близькому Сході в цілому. А тут у Москви і Вашингтона інтереси кардинально відрізняються. Путін зробив ставку на альянс з Тегераном, а республіканці вважають Іран головною загрозою американським союзникам і впливу Вашингтона в регіоні.
Слідами Ніксона?
Та сама історія з Китаєм. Трамп і його команда вважають його загрозою і, принаймні, поки мають намір посилити політику стримування Пекіна. В Кремлі з китайськими комуністами сваритися наміру не мають, оскільки КНР сприймається в Москві, передусім, як противага Сполученим Штатам.
Існує теорія, що Дональд Трамп - це новий Річард Ніксон. Як той, хто колись змінив перебіг світової політики, здивувавши Брежнєва візитом до Мао Цзедуна, так і новообраний президент-мільярдер запропонує, мовляв, Путіну глобальне стратегічне партнерство в обмін на протистояння Китаю. Для Кремля варіант перетворення на молодшого партнера США в обмін на стратегічний розрив з Тегераном і Пекіном, насправді, міг би виявитися дуже привабливим.
Але у цієї політики буде багато опонентів, як у Вашингтоні, так і, нехай і меншою мірою, в Москві. Проте, як не дивно, лише такий революційний підхід забезпечив би путінському режиму хоча би відносну зовнішню безпеку та стабільність.
Кримське питання
Залишається найважливіше для Кремля питання про статус Криму і неоголошеної війни Україні. Щодо цього питання вже зараз в новій американській адміністрації єдності немає. Швидше за усе, Трамп і Тіллерсон (якщо його затвердять в Конгресі) хотіли би передати вирішення цієї проблеми Європейському Союзу і забути про неї. Військові та Конгрес будуть проти. Вони явно готові збільшувати тиск на Москву.
Майбутній міністр оборони генерал Джеймс Меттіс заявив на слуханнях в Конгресі, що виступає за розгортання постійних баз союзників по НАТО (читай, американських військ) на території країн Балтії, якщо Путін не відмовиться від своєї політики щодо України. При хорошому розкладі, Білий дім, Пентагон, Держдеп та Конгрес спробують виробити спільну лінію. За поганого - це скоро стане темою нового скандалу, особливо якщо Трамп та Тіллерсон почнуть активно просувати ідею послаблення санкцій.
Скандал з російським кібервтручанням у передвиборну кампанію залишив у Вашингтоні неприємний осад, і це теж доведеться враховувати. Втім, президент Трамп може змішати усі карти політичного істеблішменту і зробити рішучий крок назустріч Путіну - щоб довести свою незалежність від Конгресу і бюрократії. Такий варіант теж можливий.