Літо 2016 року в Алеппо. Це місто - справжнє пекло на Землі, у Середземному морі, як і раніше гинуть біженці, політика низьких відсоткових ставок спустошує німецькі пенсійні фонди. І в такий момент про що в Німеччині точаться дискусії? Про шматок тканини!

Країні не потрібна заборона на носіння паранджі. Навіть вибір слова хибний. Адже в Німеччині немає бурки, бо паранджа - це такий елемент східного жіночого вбрання, яким від сторонніх очей повністю закривається обличчя жінки. Натомість є жінки, які носять нікаб, тобто вбрання, що покриває все тіло, лишаючи самий лише невеличкий розріз для очей. Але кількість таких жінок вкрай незначна.

Аби одразу уникнути непорозумінь зазначимо, що паранджа, нікаб та чадра - це репресивне вираження реакційного образу жінки, яке надає чоловікам цілковите право розпоряджатися жіночим тілом. Але воно - лише симптом. Обов'язкове затуляння жінками свого обличчя - це лише один бік медалі, адже не лише саме приховування, а й демонстративне підкреслення секуальності жіночого тіла на людях, приміром, в рекламі, теж є вираженням цього явища.

Тож нам пристрастно слід боротися за суспільство, в якому це право розпоряджатися жіночим тілом поступиться праву на самовизначення жінки. А конкретно це означає - кожна жінка сама має вирішувати, що вдягати!

Безпорадно й популістично

Оприлюднені нещодавно плани міністра внутрішніх справ Томаса де Мезьєра, що представляє правлячу партію ХДС/ХСС, це ще й свідчення безпорадності. Адже йдеться не про загальну заборону носіння паранджі, а про щонайменше часткову. Так, скажімо, вимагається уникати покривання обличчя під час їзди за кермом автомобіля чи на державній службі. Але тут слід дещо з'ясувати. Якій, власне, жінці, що носить таке вбрання, дозволяють самій керувати автомобілем чи ходити на роботу? Тут так само вкотре сплутали симптом з причиною проблеми. Та ще й з грою на публіку й з популістичним прицілом на прихильників "Альтернативи для Німеччини" (АдН) та Pegida на тлі майбутніх виборів до ландтагів.

Адже ми справді маємо проблему. Якщо нам не вдається зробити нашу західну вільну форму суспільства привабливішою за авторитарну, коли вже доходить до того, що нам доводиться регламентувати законом носіння окремих частин одягу, тоді ми програли битву за уми. Велика обіцянка мати право на власне щастя, незалежно від походження, статі, кольору шкіри чи сексуальної орієнтації - центральна складова нашого суспільства. Вона має стати смолоскипом-провідником, а не редутом.