"Театральна вистава" із екс-главою Каталонії в головній ролі триває: Карлес Пучдемон має погодитися на екстрадицію з ФРН та взяти відповідальність за свої вчинки, вважає Бернд Ріґерт.
Реклама
Пучдемон (на фото) майстерно розігрує спектакль у медіа, вважає оглядач DWФото: Reuters/E. Vidal
Коли залшити поза увагою усю істерію довкола екс-глави каталонського уряду Карлеса Пучдемона та подивитися на факти, від іміджу "політичного в'язня" та самопроголошеного мученика-борця за незалежність Каталонії залишиться не так уже й багато. Відставлений з посади Пучдемон - звичайний громадянин Іспанії, якому прокуратура у Мадриді закидає серйозні правопорушення. На нього виданий європейський ордер на арешт - за ним його і затримали у Німеччині.
Загалом подібні випадки в ЄС трапляються близько 15 тисяч разів на рік. Екстрадують, утім, лише десь половину затриманих. Відповідний відсоток у Німеччині ще нижчий. Тож за статистикою самопроголошений герой каталонської незалежності має непогані шанси не бути виданим Іспанії.
Бернд Ріґерт
Рішення - за верховним земельним судом Шлезвіг-Гольштейну. Він наразі вивчає подання щодо екстрадиції від прокуратури. Абсолютно типовий процес. Жодних підстав для паніки. Це тест на довіру до правової держави та її органів правосуддя. Звісно ж, громадянин ЄС Пучдемон може піти загальними правовими шляхами та поборотися проти своєї екстрадиції. Має на це право. Треба пам'ятати: це не винятковий випадок.
Пучдемонівські візити
Звинувачення, які висувають каталонцю, достатньо вагомі для обґрунтування екстрадиції. Адже йдеться про те, що лідер сепаратистів постане перед справделивим судом у Іспанії. Чоловік, нагадаємо, утік, сховався від правосуддя.
Звісно ж, його можна назвати боягузом. Він відсиджувався у Бельгії, покинувши напризволяще чимало своїх "сподвижників". Для будь-якого іншого підозрюваного в злочині було нормальним постати перед судом, але не для Карлеса Пучдемона?
Зв'язки ж, які налагодив Пучдемон, доволі дивні. У Бельгії він не мав нічого проти політичних залицянь з боку фламандських націоналістів та сепаратистів. У Фінляндії - гостював у геть неоднозначного депутата з Лапландії. У німецькому ув'язненні його навіть навідував співзасновник партії місцевих правопопулістів: колишній керівник "Альтернативи для Німеччини", нині ж - завсідник задніх лав Європарламенту Бернд Люке (Bernd Lucke).
Відвідини чи зустрічі з каталонцем, який оточив себе аурою невинної жертви репресії, притягають чимало уваги ЗМІ. Віддамо йому належне: вправна робота з медіа - і Пучдемон продовжує чужими руками жар загрібати.
Спритність піару і ніякого шахрайства?
Він виступав з доповідями, катався по Європі, досі називаючи себе "президентом" Каталонії та провокуючи іспанське правосуддя. Те, що європейський ордер на арешт, виданий ще до Різдва минулоріч, нещодавно оновили - не мусить його дивувати. Це навіть добре пасує його медійній виставі. Якби Пучдемон просто насолоджувався своїм "вигнанням" у Брюсселі, незабаром, всім було б до нього байдуже.
Залишається загадкою, чому зараз Ліві в Німеччині та Зелені у Європарламенті грають під його піар-дудку. Авантюрою виглядають їхні запити до уряду ФРН із закликом прямо втрутитися у винесення вердикту в справі Пучдемона. Вочевидь, Ліві та Зелені у цьому випадку не розуміють, як має функціонувати правова держава.
Пучдемон дозволив проведення незаконного референдуму, а потім усупереч конституції проголосив незалежність Каталонії. Тож він має постати перед судом там, де йому і місце, - в Іспанії. Прийняти треба буде і те, що німецьке правосуддя може вирішити, що екстрадиція неможлива. Зрештою, верховенство - за правом, а не за політичною пропагандою з того чи іншого боку.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.
Історія руху за незалежність Каталонії
Прагнення багатьох каталонців отримати незалежність має глибоке історичне коріння. Цей регіон пережив за свою історію багато періодів посилення автономії, на зміну яким приходили обмеження свобод та репресії.
Фото: Reuters/A.Gea
Багата стародавня історія
Каталонію досить рано стали заселяти фінікійці, етруски, а згодом і греки. Перші грецькі колонії - це насамперед Росас та Ампуріас (на фото). Грецька назва останнього - Емпоріон. За ними прийшли римляни, що розбудували поселення та інфраструктуру. Каталонія залишалася в складі Римської імперії до завоювання цього регіону вестготами у 507-му році нашої ери.
Фото: Caos30
Графства та королівство
711 року Каталонію завоювали араби. Їхнє просування вглиб Європи зупинили франки у битві при Турі, відомій як битва при Пуатьє, в 732 році. Вже 759 року північні райони Каталонії знову стали християнськими. 1137 року каталонські графства утворили Арагонське королівство. У ХІІІ та в першій половині ХІV століття воно тримало під контролем Західне Середземномор'я та захопило Майорку й Валенсію.
Фото: picture-alliance/Prisma Archiv
Автономія аж до Війни за іспанську спадщину
Ще в ХІІІ столітті з'явилися інституції каталонського самоврядування - так званий Женералітат Каталонії. Навіть після об'єднання Арагонського королівства з Королівством Кастилія 1476 року Арагон міг втримати свої автономні інституції аж до Війни за іспанську спадщину, що тривала з 1701 по 1714 рік. Винятком був тільки час, на який припало Сегадорське повстання 1640-1659 року.
Фото: picture-alliance/Prisma Archivo
Роковини поразки
Після захоплення Барселони 11 вересня 1714 року королем Філіпом V, який походив з династії Бурбонів, було розпущено всі каталонські інституції та покладено край самоврядуванню регіону. Щороку 11 вересня каталонці згадують втрату своїх прав на автономію. На фото - хода 11 вересня 2015 року в Барселоні.
Фото: Getty Images/AFP/L. Gene
Ідеї федерації під час першої іспанської республіки
Після того як 10 лютого 1873 року король Амадей І відмовився від престолу, було проголошено першу іспанську республіку, котра не проіснувала й року. Прихильники республіки розкололися на тих, хто виступав за централізовану республіку та прибічників федеративного устрою. Серед тих, хто обстоював ідею федерації був і Франсиско Пі-і-Маргаль. Він був також одним з п'яти президентів республіки.
Фото: picture-alliance/Prisma Archivo
Невдала спроба у ХІХ столітті
Спроба Каталонії створити власне державне утворення в межах іспанської республіки ще більше посилила суперечки між республіканцями. 1874 року влада знову повертається до монархів з династії Бурбонів. Тоді на престол сів король Альфонс ХІІ.
Фото: picture-alliance/Quagga Illustrations
Каталонські республіканці
З 1923 по 1930 роки генерал Мігель Прімо де Рівера створив диктатуру, що опиралася на підтримку короля Альфонса ХІІІ, армію та клерикальні кола. Тоді центром опозиції та спротиву стала Каталонія. Політичний діяч Франсеск Масія (на зображенні) виборював після завершення диктатури права на широку автономію для Каталонії.
Перемога Франко та кінець усім правам і свободам
Під час другої іспанської республіки каталонські депутати розробляли статут автономії для регіону, котрий 1923 року ухвалив парламент Іспанії. Франсеска Масію після виборів до парламенту Каталонії було обрано керівником уряду - Женералітату Каталонії. Але перемога генерала Франко в громадянській війні 1936-1939 поклала край другій іспанській республіці та її здобуткам.
Фото: picture-alliance/AP Photo
Втрата всіх свобод
Режим Франко, що правив з 1939 по 1975 рік, означав для Каталонії демонтаж всіх демократичних свобод. На цей час припали заборона та ліквідація всіх політичних партій, скасування статуту автономії та утиски каталонської мови й культури.
Фото: picture alliance/AP Photo
Відновлення автономії з новим статутом
1977 року на перших вільних виборах, що відбулися після завершення диктатури Франко, було знову тимчасово обрано Женералітат Каталонії. Згідно з демократичною конституцією Іспанії 1978 року, Каталонія отримала 1979 року новий статут автономії.
Жорді Пужоль - багато років незмінний глава уряду Каталонії
Перший після завершення диктатури Франко статут автономії визнавав самостійність Каталонії, а каталонську мову як окрему мову. Порівняно зі статутом 1932 року, було дещо розширено права каталонців в освіті та культурі, але обмежено в таких сферах як юстиція, фінанси та охорона громадського порядку. Жорді Пужоль очолював уряд Каталонії з 1980 по 2013 роки.
Фото: Jose Gayarre
Зростання самосвідомості
Останніми роками прагнення каталонців отримати незалежність знову посилилися. 2006 року Каталонія отримала новий статут автономії, що передбачав розширення повноважень. Утім, після оскарження, котре подала консервативна "Народна партія", Верховний суд Іспанії скасував цей статут.
Фото: Reuters/A.Gea
Перша спроба референдуму
Референдум щодо незалежності Каталонії планувалося провести ще 9 листопада 2014 року. Першим запитанням у бюлетені було: "Чи хочете Ви, щоб Каталонія стала державою?" У разі згоди, слід було відповісти й на друге запитання: "Чи хочете Ви, щоб ця держава отримала незалежність?" Але Конституційний суд Іспанії визнав референдум нелегітимним.
Фото: Reuters/G. Nacarino
Двобій титанів
З січня 2016 року уряд Каталонії очолює Карлес Пучдемон. Від курсу на сепаратизм, котрий провадив його попередник Артур Мас, Пучдемон не відступав. Саме урядом під його керівництвом було призначено референдум про незалежність 1 жовтня 2017 року. Уряд у Мадриді на чолі з Маріано Рахоєм із застосуванням поліції всіляко протистояв проведенню голосування, яке називає неконституційним "інсценуванням".
