Ювілей. Однак настрою святкувати - жодного. Але ж ЄС це неймовірна історія успіху, а нинішня криза може стати шансом, вважає Александер Кудашефф.
Реклама
Європейський Союз перебуває у кризі. Можливо, найбільшій від часу його заснування 60 років тому. Це думка багатьох - хоча 1980-ті роки теж були десятиліттям криз. Тоді було популярним казати про європейський склероз. Подолати його вдалося голові Єврокомісії Жаку Делору - він почав створення внутрішнього ринку ЄС.
І наймудрішим, або - якщо хочете - найхитрішим було те, що він зробив це без великих оголошень, заяв про "історичний крок", а тим більше без пишних промов з цієї нагоди. Ні, це був проект із 300 кроків, виконання яких автоматично створювало внутрішній ринок. Але у тодішній набагато меншій європейській спільноті це було, безперечно, політичною можливістю, яку винайшов Брюссель і яку змогли реалізувати. Сьогодні подібне неможливо собі уявити.
Ідеалістичний початок після війни
Європейська Економічна Спільнота (ЄЕС), Європейська Спільнота, Європейський Союз - на прикладі цих трьох назв простежується розвиток ЄС. Вони засвідчують історичні етапи - лише шість країн на хвилі ідеалізму після руйнівної Другої світової війни закладають початок, поступово спільнота розширюється, приймаючи до своїх лав Великобританію та Ірландію, пізніше - молоді демократії Іспанію, Португалію та Грецію, і нарешті долучає східноєвропейські країни, збільшившись до нинішніх 28 країн-членів.
Щоправда, незабаром вже без Великобританії, адже британці йдуть. Ніщо не передає нинішню кризу краще за Brexit. Країна залишає ЄС, оскільки цього хоче її народ. Ніхто не міг собі такого уявити. І відтоді європейців гризуть сумніви у собі - яскраве свідчення глибини кризи.
Її посилює сплеск правопопулізму, який заганяє у глухий кут прибічників ЄС. У Франції, Нідерландах, Італії, Німеччині, країнах Центральної та Східної Європи - скрізь лунають праві та ультраправі гасла. "Геть ЄС!", "Знищмо бюрократичного монстра Брюссель та відмінімо євро!" І вони знаходять послідовників. Які, на щастя, не у більшості. Послідовники бажають повернення назад, до псевдоідилії національної держави.
При цьому ЄС - попри його розміри, які багатьом нагадують "непомірно роздуту імперію", - є унікальною історією успіху. ЄС гарантував мир у Європі. Достатньо поїхати до Східної України та поговорити з місцевими людьми, щоб дізнатися, що означає мир.
Внутрішній ринок та вільна торгівля принесли надзвичайний добробут. Солідарність багатших країн допомогла біднішим надолужити, суттєво скоротити відставання. Люди можуть подорожувати, молодь може скрізь вчитися, можна працювати і обирати будь-яке місце проживання. Хто міг повірити у цю утопію ще 60 років тому, невдовзі після нищівної Другої світової війни?
Осмислення майбутнього необхідне
Справді: сьогодні ЄС регулює надто багато речей. Він недостатньо близький до громадян. Йому не завжди вдається чітко пояснювати свої цілі та сенс існування. Брюссель - це космічний корабель. Євро функціонує не так, як (занадто ідеалістично) сподівалися ті, хто його створили. Охорона зовнішніх кордонів не сприймається як завдання усієї спільноти. Існує економічний розрив між Північчю і Півднем, Заходом та Сходом, оскільки ту чи іншу країну прийняли до ЄС надто рано. За інтенсивним розвитком інституційного Євросоюзу часто не встигають національні уряди. А це нерідко веде до шкідливої протидії та блокади.
Над цим європейці мусять замислитися. Але при цьому вони повинні просто визнати, наскільки добре їм живеться на старому континенті. Між іншим, у ці дні молоді люди по всій Європі збираються на кількатисячні мітинги, щоб зробити "Пульс Європи" чутним та посилити його - на противагу правим (а іноді й лівим, які виступають проти глобалізації).
У Франції шанс стати президентом має переконаний європеєць Еммануель Макрон. А у Німеччині обидва головні претенденти на посаду канцлера - Анґела Меркель (Angela Merkel) та Мартін Шульц (Martin Schulz), два кардинально різні типажі - є глибоко проєвропейськими політиками. Це дає реальну надію на те, що німецько-французька вісь знову стане двигуном оновленої Європи. Криза приховує в собі шанс.
Головні випробування, які чекають на ЄС у 2017 році (01.01.2017)
01:59
Європейський вибір: рік голосувань у Євросоюзі
У 2017-му одразу в шести країнах-членах ЄС оновиться склад парламентів, а в деяких - з'явиться чи вже з'явився новий президент. Головні інтриги виборів у Франції, Німеччині та інших країнах - у фотогалереї DW.
Фото: picture-alliance/dpa
Європа робить вибір
2017 рік проходить у Європі під знаком виборів. Одразу в шести країнах-членах ЄС оновиться склад парламентів, а в трьох державах оберуть нових президентів. Голосування відбудуться також у двох країнах-кандидатах на вступ до Євросоюзу. DW розповідає про головні інтриги майбутніх виборів та основних претендентів на перемогу.
Фото: picture-alliance/dpa
Вибори в Нідерландах: правопопулізм не пройшов
На парламентських виборах у Нідерландах 15 березня перемогла праволіберальна "Народна партія за свободу та демократію", яку очолює прем'єр-міністр Марк Рютте: її результат - 21,3 відсотка голосів. За основного опонента партії Рютте - правопопулістську "Партію за свободу" Геерта Вілдерса (на фото) - проголосували лише 13,1 відсотка виборців.
Фото: picture-alliance/dpa
Коаліція без Вілдерса
Марк Рютте розцінив результати виборів як перемогу над популізмом. "Після Brexit і виборів у США Нідерланди сказали "стоп" фальшивій сутності популістів", - заявив нідерландський прем'єр. У країні продовжуються переговори щодо формування коаліції. Очікується, що окрім переможниці виборів до неї увійдуть ще три партії. Союз із Вілдерсом Рютте виключив.
Фото: picture-alliance/dpa/EPA/M. Beekman
Болгарія: нові дострокові
26 березня в Болгарії відбулись дострокові парламентські вибори - утретє за останні п'ять років. Їхнім переможцем стала проєвропейська партія ГЕРБ екс-прем'єра країни, яка набрала 32 відсотка. За проросійську Болгарську соціалістичну партію проголосували 27 відсотків виборців. Лідерка соціалістів Корнелія Нінова визнала свою поразку та привітала суперників.
Фото: Nikolay Doychinov/AFP/Getty Images
Президент Республіки
Вибори нового президента Франції відбуваються у два тури - 23 квітня та 7 травня. Як і передбачали соціологи, до другого раунду голосування вийшли лідер незалежного руху "Вперед!" Еммануель Макрон і голова правопопулістської партії "Національний фронт" Марін Ле Пен. За даними опитувань, у травні Макрон має перемогти зі значною перевагою голосів.
Фото: picture alliance/dpa/M. Ollivier
Дострокові вибори у Великобританії
8 червня в Великобританії пройдуть дострокові парламентські вибори. З такою ініціативою в середині квітня виступила міністерка країни Тереза Мей. За її словами, опозиційні партії перешкоджають процесу виходу Сполученого Королівства з ЄС. Мей сподівається отримати в парламенті ще більше місць для консерваторів і тим самим зміцнити позиції Лондона на переговорах з Брюсселем щодо Brexit.
Фото: Getty Images/AFP/J. Tallis
Із прем'єра - у президенти
Переможцем президентських виборів у Сербії, які відбулися 2 квітня, став чинний прем'єр-міністр країни Александар Вучич. Йому вдалося набрати 55 відсотків голосів. Після оголошення результатів голосування тисячі громадян вийшли на вулиці Белграда. Демонстранти побоюються, що перемога Вучича загрожує країні встановленням диктатури. Із 2012 року Сербія є кандидатом на вступ до ЄС.
Фото: picture-alliance/dpa/A. Cukic
Франція знову обирає
У Франції у 2017 році зміниться не лише глава держави, але й склад парламенту. Вибори в Національні збори відбудуться у два етапи - 11 та 18 червня. Поки увага соціологічних служб прикута до президентських перегонів, тож свіжих прогнозів результатів парламентських виборів немає.
Фото: Reuters/C. Platiau
Передвиборча боротьба по-албанськи
У ще одній країні-кандидатці на вступ до ЄС Албанії парламентські вибори призначені на 18 червня. Передвиборча боротьба супроводжується багатотисячними акціями протесту під прапорами опозиційної Демократичної партії, яка звинувачує правлячих соціалістів у корупції та намірі маніпулювати результатами майбутнього голосування. При цьому обидві головні політсили виступають за проєвропейський курс.
Фото: Getty Images/AFP/G. Shkullaku
Мартін Шульц - суперник Анґели Меркель
У Німеччині 24 вересня за посаду канцлера змагатимуться представники партій, які зараз є партнерами у правлячій коаліції. Згідно з опитуваннями, соціал-демократи зі своїми кандидатом у канцлери Мартіном Шульцем користуються приблизно такою ж популярністю, як і політична сила теперішньої очільниці німецького уряду Анґели Меркель - обидві партії мають рейтинги на рівні 30 відсотків.
Фото: picture-alliance/dpa/G. Fischer
Не альтернатива?
Правопопулістська партія "Альтернатива для Німеччини", імовірно, стане третьою за величиною фракцією в Бундестазі. Проте її рейтинг, який минулого року сягнув 15 відсотків, на початку 2017 року обвалився майже на третину. Можливі причини: "ефект Шульца" та внутрішньопартійні розбіжності правих популістів.
Фото: Reuters/S. Loos
Зміна місць доданків у Чехії?
Зараз у проєвропейський уряд Чехії, який очолюють соціал-демократи, входять ще дві партії - політичний рух "Акція невдоволених громадян" (АНГ) та християнські демократи. На жовтневих парламентських виборах соціологи передрікають перемогу АНГ, який тоді зможе запропонувати свою кандидатуру прем'єра. Цей рух у німецькій пресі називають популістським, у Європарламенті він входить у фракцію лібералів.
Фото: Reuters
Представницькі президенти
Цього року оберуть і нових президентів Угорщини та Словенії. Утім, обидві ці країни Євросоюзу є парламентськими республіками, у яких глава держави виконує переважно представницькі функції. Так само, як і в Німеччині, яка в лютому отримала нового президента - колишнього главу МЗС Франка-Вальтера Штайнмаєра (на фото в центрі).