Оголошений трьома африканськими країнами вихід з-під юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі - це прикра помилка. Однак це ще не означає, що суд, який розглядає тяжкі воєнні злочини, стане менш дієвим або й узагалі непотрібним. Бурунді, Гамбія та ПАР закидають МКС "біле судочинство переможців". Це абсурдно, якщо поглянути на розглянуті судом справи та його юрисдикцію.

У більшості випадків держави самі зверталися до МКС, адже органи правосуддя у цих країнах не могли впоратися зі зазначеними злочинами. Саме для цього МКС і був створений. Це "суд останньої надії", який береться за розгляд справи лише тоді, коли інших шляхів встановлення справедливості не залишається.

Можновладці з Африки з цілком очевидних причин бояться цього суду, який може починати провадження і проти чинних глав держав. Саме через це вони виявляють невдоволення судом, створеним 14 років тому під час конференції в Римі. Звичайно, було би дуже бажано, аби суд міг інтенсивно займатися й конфліктами в інших частинах світу. Однак для цього країни Близького та Середнього Сходу, а також США, Росія або Україна мусять до нього приєднатися. Вони й досі цього не зробили, адже політичні еліти у цих країнах бояться ймовірних процесів проти них.

США, Росія, Китай мають долучитися

МКС та його головна прокурорка Фату Бенсуда, яка й сама походить із Гамбії, мають рівно стільки влади, скільки їм надає міжнародна спільнота. Вимога того, що суд має час від часу виносити вироки і проти білих, аби мати право й надалі працювати в Африці, не рахується. Адже після цього злочини в Африці ніде не подінуться - вони лише залишаться безкарними.

Не можна компенсувати можливу несправедливість в Афганістані за рахунок можливої несправедливості в Судані. До речі, в МКС немає власної поліції або виконавчих органів, аби вести розслідування та приводити у виконання вироки. Він залежить від співпраці з державними органами на місцях. 124 країни добровільно погодилися на таку співпрацю.

Було би краще, аби МКС міг займатися і ймовірними воєнними злочинами, здійсненими в Україні, Сирії або Афганістані. Однак міжнародна спільнота, на жаль, ще не готова до цього. Тож треба критикувати не суд, а країни, які й досі не визнали його юрисдикцію.

США й надалі не визнаватимуть цей суд, адже вони заявляють про імунітет їхніх солдатів в усьому світі. Росія, яка так само не була його учасницею, робить те ж саме. Тож нещодавній "вихід" Москви із МКС через розгляд воєнного конфлікту в Грузії - це лише піар-хід володарів Кремля.

Слабка правова система в Африці

Розслідування МКС стосуються й Афганістану. У цьому випадку ймовірність того, що дійде до судового процесу, невелика. Велика кількість звинувачень уже була розглянула судами Великобританії, Польщі, Німеччини та інших європейських країн. Європейські суди розглядали справи щодо викрадення підозрюваних у тероризмі і виносили відповідні вироки. Тож зобразити МКС як суд останньої надії для жертв воєнних злочинів буде важко. Та все ж це добре, що прокурорка порушила справи щодо воєнних конфліктів у різних частинах світу. Це тільки доводить, що вона відкриває справи не лише проти африканців.

Африканські правозахисники запитують: можливо, у ході численних конфліктів і громадянських війн у Африці чиниться особливо багато злочинів, якими окрім МКС ніхто не займається? Хіба такого не може бути, що багато країн Африки справді не є правовими державами? Африканський союз вирішив створити власний трибунал для Африки. Якщо так станеться, цей факт варто привітати. Однак цей суд поблажливо ставитиметься до глав держав та високопосадовців, які перебувають на своїх посадах. А це, звісно, надзвичайно обмежує його можливості. Через це МКС і надалі необхідний. Цей суд треба розширювати, а його мандат - посилювати, а не обтяжувати його нездійсненими очікуваннями.