Упродовж останніх тижнів складалось враження, що зусилля міжнародних посередників дозволяють запобігти кривавому розгону демонстрацій "Братів-мусульман", які протестують проти усунення з посади президента Мохамеда Мурсі.

Як на перехідний уряд, призначений військовим режимом, так і на "Братів-мусульман" чинили тиск представники ЄС та Сполучених Штатів - Кетрин Ештон, Джон МакКейн та Ліндсі Грем. Західні дипломати хотіли усадити за стіл переговорів усі політичні сили в Єгипті, а в ідеалі – повернути цю арабську країну на шлях демократії.

Однак останній тиждень чітко продемонстрував, що нові єгипетські можновладці довкола генерала Абдель Фаттаха аль-Сісі не збираються шукати мирні виходи з державної кризи, вже не кажучи про залучення "Братів-мусульман" до нової політичної моделі після відсторонення Мурсі.

Отож, в.о. президента Адлі Мансур оголосив переговори між міжнародними посередниками та "Братами-мусульманами" остаточно проваленими. Жахливу хвиля насильства після цього була вже передбачуваною. Усім політичним оглядачам з цієї миті стало зрозуміло – у великій арабській країні розпочнеться кровопролиття. А військові у Єгипті ніколи не цуралися обрушувати на прихильників Мурсі усю міць своїх озброєнь.

Глибокий конфлікт у постреволюційному Єгипті

Те, що кривавої бійні можна було уникнути і застосована владою сила була непропорційною, підтвердив авторитетний на світовій арені екс-віце-президент Мохаммед Ель-Барадеї. Володар Нобелівської премії миру, який уособлює надії ліберальних єгиптян, після кровопролиття зробив власні висновки. Він оголосив про складення своїх повноважень. Таким чином, перемогли прибічники жорсткої лінії довкола консервативного й одіозного міністра внутрішніх справ Мохамеда Ібрагіма.

Це були найбільш кровопролитні дні в новітній історії Єгипту. До такого завершення навряд чи б дійшло, якби не надзвичайна поляризація єгипетського суспільства та ненависть між двома ворогуючими таборами – ісламістських "Братів-мусульман" та світських лібералів.

Вже за кілька місяців після вступу на посаду Мурсі стало зрозуміло, що ватажки революції 25 січня 2011 року розсварилися. Мурсі має завдячувати своїм обранням не в останню чергу голосам учасників революції, які не поділяли ідеологію "Братів-мусульман", а лише хотіли покінчити з диктаторським режимом Мубарака.

Зростання прірви між різними таборами призвело до політичної блокади в країні. Коли Мурсі у грудні 2012 року одноосібно проштовхнув нову конституцію країни, стало ясно, що можливості партнерства між постреволюційними силами вичерпані.

Альянс проти Мурсі

Після ухвалення суперечливої конституції дрібні світські партії об'єдналися у Фронт національного порятунку. Очевидно, вони не відчували у собі достатньої сили протидіяти правлячим "Братам-мусульманам", а тому вирішили укласти стратегічний альянс із військовими та представниками старого режиму, ще присутніми в силових структурах, та лояльного до нього бізнесу.

Молодіжному опозиційному руху "Тамаруд" наприкінці червня вдалось мобілізувати мільйони обурених єгиптян на повстання проти "Братів-мусульман". А військова верхівка вміло скористалась моментом. Генерали змогли налякати країну темною загрозою, що виходить начебто від "Братів-мусульман". Контрольовані ними ЗМІ демонізували владу, називаючи "терористами" та "фашистами".

Без цього погромницького нацьковування на поміркованих представників владної еліти, таких як ліберал Амр Хамзаві та без "полювання на відьом" у ЗМІ на "Братів-мусульман", не можна було б собі уявити спокійного ставлення населення до цієї оргії насильства.

Стратегія нового-старого режиму, коаліції силовиків із соратниками Мубарака, вочевидь, полягає в тому, щоб до мінімуму звузити вплив "Братів-мусульман" та вести до їхньої подальшої радикалізації. Дехто із силовиків не приховує бажання "мочити" "Братів-мусульман".

Однак оскільки такий соціально-релігійний рух за допомогою сили не перемогти, то обрана стратегія може обернутися нищівними наслідками для майбутнього Єгипту.