Вимогам вдатися до радикальних заходів задля вирішення кризи біженців знову і знову протиставляють два підходи: слід боротися із першопричинами напливу біженців і - необхідне загальноєвропейське вирішення проблеми. Обидва підходи правильні, але часто їх використовують як виправдання для ухиляння від неприємних рішень. На встановлення стабільності та достатку в усіх країнах, з яких люди тікають від війни, переслідувань та браку перспектив, підуть десятиліття - якщо це взагалі колись станеться. Досі ж усі спроби на загальноєвропейському рівні приборкати наплив біженців зазнали поразки.

Найгірше ж те, що розбіжності усередині ЄС зараз є глибшими та серйознішими, ніж будь-коли. Німецька канцлерка зі своєю все ще відносно ліберальною політикою щодо біженців залишилась на самоті. Нещодавно навіть французький прем'єр-міністр Мануель Вальс дав зрозуміти, що Меркель не може розраховувати на значну підтримку в питанні прийому біженців з боку досі близької союзниці Франції.

Брак довіри вдома та за кордоном

За результатами недавнього опитування, три чверті німців не вірять у те, що уряд тримає ситуацією з біженцями під контролем. Ще задовго до цього "політику відкритих дверей" Меркель на рівні ЄС сприймали несхвально або навіть із відвертою зловтіхою. І поки Меркель далі намагається переконати ЄС у тому, щоб знайти спільне рішення на основі її лінії, вона мусить констатувати, що авторитет, здобутий нею в Європі під час боргової кризи, зараз випарився.

Справедливий розподіл біженців? Багато хто в Європі вважає, що масовий наплив шукачів притулку був спричинений саме щедрим жестом Меркель у цьому питанні. Система обов'язкових квот на розподіл біженців? У добу дірявих зовнішніх кордонів ЄС це нагадує карт-бланш на тривалу міграцію. А що стосовно плану ЄС платити Туреччині за те, що вона утримує біженців на своїй території, тоді як ЄС перебирає на себе лише обмежену частину шукачів притулку? Ердоган дав зрозуміти, що може відкрити "двері" будь-якої миті та виставити європейцям будь-яку ціну. Поки ж готовність більшості країн ЄС добровільно прийняти біженців, хай навіть і небагато, є мінімальною.

Єдине, що у цій кризі об'єднує всі країни ЄС - це бажання закрити кордони. Заходів вже вживають на національному або навіть груповому рівні: Швеція давно оголосила про завершення ліберальної політики в'їзду, Австрія встановила верхню межу прийому біженців та свідомо планує викликати ефект доміно на "балканському маршруті", "Вишеградська четвірка" навіть хоче допомогти Македонії, яка не є членом ЄС, у перекритті кордону з Грецією, оскільки греки не зупинили потоки біженців, що прямують у північному напрямку. Це б дорівнювало виключенню Греції з Шенгенської зони, яка вже зазнала удару через запровадження низки прикордонних перевірок. Шенгенська зона опинилась під прямою загрозою стати жертвою відсутності єдності щодо біженців усередині ЄС.

У ЄС є лише кілька тижнів на значне зменшення кількості біженців. Це й стане критерієм оцінки саміту. Меркель не зможе відстояти свою щедру політику щодо біженців перед більшістю європейців. Якщо вона й надалі триматиме "двері" для шукачів притулку відчиненими, тоді саме Німеччині й доведеться взяти весь тягар кризи біженців на себе. А цього не допустять вже її власні співвітчизники.