Населення - 8600 жителів, народжуваність на рівні 102 людей на рік, чотири школи, три будинки для людей літнього віку, канатна дорога - життя в Ев'ян-ле-Бені цілком спокійне. Відвідувачів цього мальовничого містечка на південному березі Женевського озера вітає яскравий краєвид: бірюзова вода, багато зелені та вишукані готелі на тлі альпійських вершин. Навряд чи десь можна побачити більш ідилічну картину. Але й більшої периферії теж не знайдеш. До Парижа з його всюдисущим побоюванням нових терактів звідси понад 600 кілометрів. На краю Французької Республіки світ, здається, все ще в порядку.

Свято футболу, яке ще має стати святом

І саме сюди занесло німецьку національну збірну. Менеджер команди Олівер Біргофф хотів розмістити чемпіонів світу в метушливій столиці Франції, але тренер Йоахім Лев прагнув навпаки - провінційної тиші. Можливо, він згадав сонне бразильське селище Санто-Андре, де під час Чемпіонату світу 2014 року була розташована база німців "Кампо Бахія". А може й прагнув якомога довше не стикатися із жахливими спогадами про 13 листопада 2015 року. Тодішні терористичні атаки у Парижі, чиїм адресатом була німецька збірна, яка зрештою була змушена провести страшну ніч у приміщеннях стадіону, кидають тінь на сьогоднішнє свято футболу, яке насправді все ще має стати святом.

Цей Чемпіонат Європи буде інакшим. Цей банальний вислів зараз можна часто почути. Але ця фраза правдива: ніколи раніше футбольна мегаподія не проходила в такій атмосфері страху. Спецслужби попереджають про теракти, поліцейські та військові патрулюють вулиці, національні збірні під надійною охороною. Багато вболівальників, тренерів та гравців більше не говорять лише про футбол. Вони обговорюють, де безпечно, а де може бути небезпечно. Кореспонденти DW теж вирушили до Франції з дивним відчуттям. Чи мирна там обстановка? Чи справді треба хвилюватися щодо безпеки? Франція робить усе якнайкраще, але дати гарантії не може ніхто.

Без емоцій футболу не буває

Разом із тим, загроза надто розпливчаста, надто умовна, мало відчутна. І це найпідступніша зброя тероризму. Йому вдається потрапити у наші голови, змінити наші думки та емоції. А саме емоції перетворюють Чемпіонат Європи на справді магічну подію. Футболу не буває без тривоги, надії, веселощів, плачу, гніву та тріумфу. Деякі вболівальники підтримують свою команду так само, як на попередніх турнірах, а дехто поводиться обережно або уникає натовпів. Ейфорія зіштовхується зі страхом. Це "Євро" протилежностей.

До речі, у спортивному сенсі теж. Ніколи раніше стільки малодосвідчених збірних не зустрічалися зі стількома великими. Розрив між аутсайдерами (Албанією, Північною Ірландією або Угорщиною) та фаворитами (Німеччиною, Францією або Іспанією) ще ніколи не був таким великим. У Чемпіонаті Європи ніколи не брало участі так багато зірок, але й стількох практично невідомих гравців на першості теж не було. І тут є можливість розповісти іншу історію - не лише про турнір страху. Це мають бути новини про відважних аутсайдерів та нерішучих гігантів, несподіваних новачків та блискучих героїв - про суто спортивні протилежності. Можливо, саме тут і захований шанс на хепі-енд. Якщо є щось, що змушує нас хоч на мить забути про всі турботи, то це найкраща річ у світі.