Каталонія проголосила незалежність. Уряд у Мадриді зробив крок у відповідь - так званим "ядерним варіантом" статті 155. Настав час ЄС вигадати щось більше за теплі слова, переконаний Габріель Гонсалес.
Реклама
Два потяги стрімко несуться назустріч один одному. Видається, зупинити їх не може ніхто. Цей образ упертості та запеклості, з якими Мадрид та Барселона діють у кризі, аж надто часто використовують у ЗМІ останніми тижнями. Тепер же обидва поїзди з усією силою врізалися один в одного. Каталонія проголосила незалежність, а іспанський Сенат дав зелене світло горезвісній статті 155, яка вводить у автономному регіоні пряме управління з центру.
Без сумнівів, для Іспанії це - історичний день. Або ж, якщо казати відсторонено, день, який дав старт докорінним змінам. У минулому в цьому регіоні чотири рази проголошували щось на кшталт "Каталонської республіки" або ж "Каталонської держави". Уперше - у 17 столітті під час так званої "Війни женців", Сегадорського повстання.
Потім - за Першої Іспанської республіки у 1873 році, ще згодом - двічі, у 1931 та 1934 роках, за Другої Іспанської республіки, напередодні громадянської війни в країні. В усіх цих випадках йшлося не про повноцінне проголошення незалежності. Натомість, були лише заяви щодо самостійного каталонського утворення у межах Іспанії, яка мала б стати федерацією. Більшість таких проголошених "незалежностей" тривала не довше кількох днів.
Рахой, політик з "покер-фейсом"
Саме тому на теперішнє перше реальне проголошення незалежності Каталонії дивляться настільки спантеличено та запитують, як так вийшло. Чому саме зараз, у 2017 році, у демократичній правовій іспанській державі? У державі, яка надає широкі права автономії, а каталонці, частина Євросоюзу, живуть у добробуті та мирі?
Каталонія святкує незалежність - Захід не визнає (27.10.2017)
01:46
Щоб відповісти на це запитання, потрібно у першу чергу придивитися до Іспанії, хоча й не лише до неї. Те, як Мадрид намагався продертися через цю унікальну для країни кризу, свідчить про неабиякий, страхітливий брак уяви. Адже панівна консервативна партія під проводом знаного своєю беземоційністю політика з "покер-фейсом" Маріано Рахоя без жодного прояву співчуття чи дипломатичного такту розмахувала "мечем" статті 155. Рахой не доріс до посади такого рівня. Ще з 2010 року, відтоді як конституційний суд Іспанії за його ініціативою скасував оновлений Статут каталонської автономії від 2006 року, він значно доклався до загострення кризи.
Північна Ірландія Середземномор'я?
Звісно ж, у пошуку причин та відповідальних варто придивитися і до Барселони. Каталонський політик Люїс Рабель нещодавно попереджав,обігравши тему референдуму в Шотландії: "Аби не сталося так, що ми заснули з мрією про Шотландію, але прокинулися в Північній Ірландії". Найближчі дні покажуть, чи перетворять популісти-пропагандисти одностороннє та протизаконне проголошення незалежності на середземноморську Північну Ірландію. На це не сподіваються, проте побоюватися цього варто.
Хоча б зараз навіть найбільш сонним європолітикам нарешті має спасти на думку, що йдеться не лише про внутрішньоіспанську проблему. Новий вид "іспанки" - одностороннє проголошення незалежності - може вплинути і на інші країни ЄС. Євросоюзові не завжди вдаватиметься ухилятися від проблем на кшталт Шотландії чи Каталонії. Зрештою, ЄС має підготувати "аптечку" для невідкладної допомоги, яку можна було б конструктивно використовувати для вирішення проблем. Зокрема, як в іспанському випадку, коли уряду вона не під силу.
Історія руху за незалежність Каталонії
Прагнення багатьох каталонців отримати незалежність має глибоке історичне коріння. Цей регіон пережив за свою історію багато періодів посилення автономії, на зміну яким приходили обмеження свобод та репресії.
Фото: Reuters/A.Gea
Багата стародавня історія
Каталонію досить рано стали заселяти фінікійці, етруски, а згодом і греки. Перші грецькі колонії - це насамперед Росас та Ампуріас (на фото). Грецька назва останнього - Емпоріон. За ними прийшли римляни, що розбудували поселення та інфраструктуру. Каталонія залишалася в складі Римської імперії до завоювання цього регіону вестготами у 507-му році нашої ери.
Фото: Caos30
Графства та королівство
711 року Каталонію завоювали араби. Їхнє просування вглиб Європи зупинили франки у битві при Турі, відомій як битва при Пуатьє, в 732 році. Вже 759 року північні райони Каталонії знову стали християнськими. 1137 року каталонські графства утворили Арагонське королівство. У ХІІІ та в першій половині ХІV століття воно тримало під контролем Західне Середземномор'я та захопило Майорку й Валенсію.
Фото: picture-alliance/Prisma Archiv
Автономія аж до Війни за іспанську спадщину
Ще в ХІІІ столітті з'явилися інституції каталонського самоврядування - так званий Женералітат Каталонії. Навіть після об'єднання Арагонського королівства з Королівством Кастилія 1476 року Арагон міг втримати свої автономні інституції аж до Війни за іспанську спадщину, що тривала з 1701 по 1714 рік. Винятком був тільки час, на який припало Сегадорське повстання 1640-1659 року.
Фото: picture-alliance/Prisma Archivo
Роковини поразки
Після захоплення Барселони 11 вересня 1714 року королем Філіпом V, який походив з династії Бурбонів, було розпущено всі каталонські інституції та покладено край самоврядуванню регіону. Щороку 11 вересня каталонці згадують втрату своїх прав на автономію. На фото - хода 11 вересня 2015 року в Барселоні.
Фото: Getty Images/AFP/L. Gene
Ідеї федерації під час першої іспанської республіки
Після того як 10 лютого 1873 року король Амадей І відмовився від престолу, було проголошено першу іспанську республіку, котра не проіснувала й року. Прихильники республіки розкололися на тих, хто виступав за централізовану республіку та прибічників федеративного устрою. Серед тих, хто обстоював ідею федерації був і Франсиско Пі-і-Маргаль. Він був також одним з п'яти президентів республіки.
Фото: picture-alliance/Prisma Archivo
Невдала спроба у ХІХ столітті
Спроба Каталонії створити власне державне утворення в межах іспанської республіки ще більше посилила суперечки між республіканцями. 1874 року влада знову повертається до монархів з династії Бурбонів. Тоді на престол сів король Альфонс ХІІ.
Фото: picture-alliance/Quagga Illustrations
Каталонські республіканці
З 1923 по 1930 роки генерал Мігель Прімо де Рівера створив диктатуру, що опиралася на підтримку короля Альфонса ХІІІ, армію та клерикальні кола. Тоді центром опозиції та спротиву стала Каталонія. Політичний діяч Франсеск Масія (на зображенні) виборював після завершення диктатури права на широку автономію для Каталонії.
Перемога Франко та кінець усім правам і свободам
Під час другої іспанської республіки каталонські депутати розробляли статут автономії для регіону, котрий 1923 року ухвалив парламент Іспанії. Франсеска Масію після виборів до парламенту Каталонії було обрано керівником уряду - Женералітату Каталонії. Але перемога генерала Франко в громадянській війні 1936-1939 поклала край другій іспанській республіці та її здобуткам.
Фото: picture-alliance/AP Photo
Втрата всіх свобод
Режим Франко, що правив з 1939 по 1975 рік, означав для Каталонії демонтаж всіх демократичних свобод. На цей час припали заборона та ліквідація всіх політичних партій, скасування статуту автономії та утиски каталонської мови й культури.
Фото: picture alliance/AP Photo
Відновлення автономії з новим статутом
1977 року на перших вільних виборах, що відбулися після завершення диктатури Франко, було знову тимчасово обрано Женералітат Каталонії. Згідно з демократичною конституцією Іспанії 1978 року, Каталонія отримала 1979 року новий статут автономії.
Жорді Пужоль - багато років незмінний глава уряду Каталонії
Перший після завершення диктатури Франко статут автономії визнавав самостійність Каталонії, а каталонську мову як окрему мову. Порівняно зі статутом 1932 року, було дещо розширено права каталонців в освіті та культурі, але обмежено в таких сферах як юстиція, фінанси та охорона громадського порядку. Жорді Пужоль очолював уряд Каталонії з 1980 по 2013 роки.
Фото: Jose Gayarre
Зростання самосвідомості
Останніми роками прагнення каталонців отримати незалежність знову посилилися. 2006 року Каталонія отримала новий статут автономії, що передбачав розширення повноважень. Утім, після оскарження, котре подала консервативна "Народна партія", Верховний суд Іспанії скасував цей статут.
Фото: Reuters/A.Gea
Перша спроба референдуму
Референдум щодо незалежності Каталонії планувалося провести ще 9 листопада 2014 року. Першим запитанням у бюлетені було: "Чи хочете Ви, щоб Каталонія стала державою?" У разі згоди, слід було відповісти й на друге запитання: "Чи хочете Ви, щоб ця держава отримала незалежність?" Але Конституційний суд Іспанії визнав референдум нелегітимним.
Фото: Reuters/G. Nacarino
Двобій титанів
З січня 2016 року уряд Каталонії очолює Карлес Пучдемон. Від курсу на сепаратизм, котрий провадив його попередник Артур Мас, Пучдемон не відступав. Саме урядом під його керівництвом було призначено референдум про незалежність 1 жовтня 2017 року. Уряд у Мадриді на чолі з Маріано Рахоєм із застосуванням поліції всіляко протистояв проведенню голосування, яке називає неконституційним "інсценуванням".