Раптом все почало відбуватися дуже швидко. У вівторок Вінтеркорн ще хотів боротися за імідж Volkswagen, за повну прозорість та авжеж за власну добру репутацію. Вже за 24 години ера Вінтеркорна пішла в історію - і це добре. У цьому випадку йдеться про добру репутацію всієї автомобільної індустрії, добру репутацію загалом всієї німецької промисловості в цілому світі. Тому Volkswagen потребує перезавантаження.

Мартін Вінтеркорн є менеджером старої школи. Більше схожий на патріарха, ніж на голову правління світового концерну. Це вже давно не відповідало нинішнім часам. Але наймогутнішому менеджеру Німеччини довелось піти, бо він втратив контроль над "своїм" підприємством. Підприємством, яке він привів на світову вершину.

Однак під час кризи успіхи вчорашніх днів швидко тьмяніють. Ще тиждень тому він був для його наглядової ради "найкращим з усіх можливих" менеджерів, а тепер вони відмовляють йому в довірі. Втрата контролю навіть тут. Йому так і не вдалося справити хорошого враження під час кризового засідання в офісі концерну у Вольфсбургу.

У президії просто не було іншого виходу, окрім як вказати топ-менеджеру на двері. Добровільно залишати свою посаду він, авжеж, не хотів. Тим більше, що за кілька днів мало йтися про продовження його контракту. Втім за нинішніх обставин це було немислимим не лише через можливі юридичні ризики. Врешті-решт, всі зацікавлені сторони продемонстрували єдність у питанні відставки Вінтеркорна: представники працівників концерну захвилювались щодо долі 600 тисяч робочих місць по всьому світу, представники капіталу - про власні гроші та імідж.

Для такої успішної людини, як Вінтеркорн, це, мабуть, є найбільш гірким днем його життя. Наприкінці такої неординарної кар'єри залишається лише купка уламків. Він міг би цього уникнути, якби ще півроку тому звільнив місце на чолі концерну на користь когось молодшого. Але Мартін Вінтеркорн згаяв цей момент.