Наприкінці Другої світової війни німецький драматург Бертольт Брехт (Bertolt Brecht) промовив вустами свого Галілея: "Нещасна та країна, що потребує героїв". Письменник, який зазнав переслідувань з боку нацистів, таким чином затаврував перебільшений культ героїв, притаманний невільним країнам. Брехт був переконаний, що у вільній та демократичній країні люди більше не потребуватимуть для вирішення проблем геройства окремих осіб, відповідальність покладатиметься на кожного, а культ героїв прирівнюватиметься до сліпої покори і таким чином до певної міри добровільно обраного позбавлення себе права ухвалювати рішення.
Віра в краще життя
50 років тому було вбито Мартіна Лютера Кінга - темношкірого священника, котрий боровся проти нерівності, проти війни у В'єтнамі, за рівні умови праці для темношкірих. Попри всі випадки насильства, які довелось пережити йому та його прихильникам, він не зійшов з мирного шляху. Донині він надихає тих, кого не задовольняють обставини, і хто вірить у можливість кращого життя.
Кілька днів тому у Вашингтоні та багатьох інших містах Сполучених Штатів сотні тисяч протестували проти збройного лоббі. Протести були організовані школярами з містечка Паркленд у Флориді, які пережили смертельну стрілянину в своїй школі. І самим собою зрозумілим є те, що гаслом для свого протесту вони обрали слова Мартіна Лютера Кінга. Їх процитувала його дев'ятирічна онука, яка була присутня на мітингу: "У мене є мрія". На чолі цього руху постала 18-річна Емма Гонзалез, яка справляє враження молодого, сучасного, жіночого варіанту Мартіна Лютера Кінга.
Герої на кшталт Мартіна Лютера Кінга не спонукають до сліпого послухання. Навпаки, вони наповнюють мужністю й підштовхують до дій кожну людину. Навколо них утворюються спільноти, котрі є потужнішими за поодиноких осіб. Ці спільноти здатні домогтися того, аби до них прислухалися, вони здатні вибороти для себе політичний вплив.
Герої як Кінг надихають надією
Але передусім такі герої як Мартін Лютер Кінг надихають надією - надією, що варто вставати, варто виходити з власного рефугіуму й проявляти громадянську мужність, солідарність, об'єднуватись і, одним словом, не здаватись. Вони намагаються проникнути в зони конфлікту привілейованих, закликають їх зробити свій внесок.
Це якраз і є саме та енергія, якої потребує Німеччина та багато інших країн, аби в цьому складному світі не втратити надію з огляду на уявну безвихідь багатьох конфліктів. Це є, зрештою, віра в силу та можливості демократичної держави - держави, яка для свого функціонування потребує активних громадян, а не застигає в удаваній безальтернативності.
В усьому світі сьогодні згадують про Мартіна Лютера Кінга, але не тому що він за свого життя досяг великого, а тому що досі існує потреба в ньому.
Цей коментар є висловленням особистої думки автора, яка може не збігатися з позицією української редакції і Deutsche Welle загалом.