Концтабір "Аушвіц-Біркенау" звільнили 75 років тому, однак нині замало просто підтримувати культуру пам'яті про це. Саме Німеччині слід негайно вжити конкретних заходів у боротьбі з юдо- та ксенофобією, вважає Інес Поль.
Реклама
Антисемітизм знову стає звичним явищем у НімеччиніФото: picture-alliance/dpa
Десятиліттями в моїй рідній країні переважало почуття глибокого сорому. Сорому за те, що накоїли батьки, дідусі й бабусі, і за що Німеччина завжди муситиме нести відповідальність. У таких концтаборах, як "Аушвіц-Біркенау", та в багатьох інших місцях вбили понад шість мільйонів людей. Їх було перемелено жорнами своєрідної індустрії смерті, що працювала з таким розмахом, якого раніше й близько не було. Все те ще й по сьогодні не вкладається у голові.
Те пекуче почуття сорому було духовним ядром виступів політиків та інтелігенції на незліченних пам'ятних заходах, особливо з нагоди круглих дат. Це торкнулося і мене самої, моїх однокурсників в університеті, а пізніше і моїх колег у редакціях: мені соромно за те, що зробила моя країна.
Шеф-редакторка DW Інес Поль Фото: DW/P. Böll
Стрілянина в синагозі
Однак цього року для мене все по-іншому. Можливо, через те, що ще живі очевидці й свідки тих подій, ймовірно, востаннє були присутні на круглій річниці, ставши живими символами на жалобних заходах. Але перш за все тому, що в моїй країні євреї знову в небезпеці. Тому що під час одного з найбільших єврейських свят було скоєно спробу нападу з застосуванням автоматичної вогнепальної зброї на переповнену синагогу. Тому що жарти про євреїв знову стали нормою, а вираз "ти єврей" в Німеччині знову використовують як лайку. Самого почуття сорому замало, коли у ті вихідні дні, в які світ ушановує пам'ять жертв Голокосту, стає відомо, що в Бундесвері дедалі більше нацистів. Вже сьогодні. Вже зараз.
Цього року в моєму соромі домінує лють за те, що все це знову відбувається в моїй рідній країні. Лють через те, що всьому цьому в Німеччині не змогли запобігти. Звісно, промови й виступи важливі - як і прекрасна промова федерального президента Франка-Вальтера Штайнмаєра (Frank-Walter Steinmeier), яку він виголосив минулого тижня в Яд Вашемі. Промовисті жести завжди позначали культуру пам'яті в цій країні - починаючи з того, як 1970 року тодішній канцлер Віллі Брандт (Willy Brandt) став на коліна у Варшаві.
Однак тільки цього - замало. Якщо Німеччина і надалі хоче нести тягар справедливої відповідальності за цей злочин проти людства, її дії мають бути конкретнішими. Політики повинні знаходити відповіді на питання, що треба зробити, щоб в Німеччині більше не було потреби в охороні синагог. Батьки повинні сприяти тому, щоб у школах зникли жарти про євреїв. І, врешті-решт, школа має зробити так, щоб кожен четвертий десятикласник, який сьогодні не знає, що таке "Аушвіц", знав історію Голокосту.
Пам'ять про Голокост не повинна бути справою еліти
Ми всі - громадянське суспільство, політики та інтелектуали - повинні винести пам'ять про Голокост за межі еліти. І, перш за все, більше у цьому сенсі треба робити у школах. Адже антисемітизм та ксенофобія не повинні мати місця у нашому суспільстві. Однозначне "ніколи більше" має супроводжувати політика нульової толерантності.
І ще одне: важче ненавидіти те, що знаєш. Німеччина також може взяти на озброєння цей принцип: що ми, власне, знаємо про юдаїзм, життя євреїв та їхню історію в Європі? Чому нині бракує масштабних шкільних програм обміну з Ізраїлем?
Скоро настане час, коли свідки Голокосту нас залишать. А тодішні злочинці віддалені від нинішнього покоління ще більше. Тому гаяти час не можна - німецький уряд повинен діяти уже зараз. І його діяльність слід оцінювати саме за цим.
Табір смерті "Аушвіц"
27 січня в Німеччині та у світі згадують жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році радянські війська звільнили найбільший нацистський табір смерті "Аушвіц-Біркенау" поблизу польського міста Освенціма.
Фото: DW/D.Bryantseva
Ворота з написом "Праця звільняє"
Вхід на територію колишнього концтабору "Аушвіц 1". Комплекс поблизу польського міста Освенціма складався з трьох головних таборів: "Аушвіц 1", "Аушвіц 2" та "Аушвіц 3". Перший табір, який створили 1940 року, згодом став адміністративним центром усього комплексу. Охороняли в'язнів війська СС з дивізії "Мертва голова".
Фото: DW/D.Bryantseva
В одному з адміністративних приміщень
Ув'язнені табору "Аушвіц 1" повинні були працювати. Виснажлива робота і недоїдання стали причиною загибелі багатьох бранців.
Фото: DW/D.Bryantseva
В одній з камер
Ув'язнених морили голодом та запроторювали до камер, де було місце тільки стояти. А ще - кидали в герметичні карцери, в яких люди помирали від нестачі повітря, а також катували та розстрілювали. У 1941 році в таборі "Аушвіц 1" провели досліди з отруєння групи ув'язнених газом. Результати назвали успішними…
Фото: DW/D.Bryantseva
Нашивки
Ув'язнених в концтаборах поділяли на різні категорії, відповідно до яких вони повинні були носити нашивки на уніформі. Наприклад, рожевий трикутник - гомосексуал, червоний - політв'язень. Така нашивка, як на цій фотографии, свідчила про єврейське походження бранця.
Фото: DW/D.Bryantseva
Табір "Аушвіц 2"
Бараки майже не збереглися. Більшість з них нашвидкоруч збивали з дошок та колод. Про те, що тут були бараки, зараз нагадуються тількі димарі.
Фото: DW/D.Bryantseva
Всередині барака
В одноповерхових дерев'яних бараках табору "Аушвіц 2" утримували сотні тисяч євреїв, поляків, росіян, українців, білорусів, синті та ромів, а також ув'язнених інших національностей.
Фото: DW/D.Bryantseva
Табір смерті
Новоприбулих ділили на дві групи. Тих, кто потрапляв в першу групу, а їх була більшість, практично одразу відправляли в газові камери. Така доля чекала на всіх, хто був непридатний до виснажливої роботи: дітей, жінок, людей похилого віку...
Фото: DW/D.Bryantseva
Рабська праця
Друга група ув'язнених вирушала на примусові роботи - на різноманітні промислові підприємства. Більшість з них помирали від виснажливої праці, жорстоких побоїв та хвороб.
Фото: DW/D.Bryantseva
До "медиків"
Ще одну групу новоприбулих в "Аушвіц 2" відсилали до місцевих "лікарів", які проводили над бранцями експерименти.
Фото: DW/D.Bryantseva
Обслуга
Частина жінок в таборі "Аушвіц 2" безпосередньо підпорядковувалась нацистам, які використовували їх як рабинь.
Фото: DW/D.Bryantseva
Голокост
Коли розповідають про табір смерті "Аушвіц-Біркенау", перш за все мають на увазі "Аушвіц 2". Саме на його території нацисти започаткували практику масових вбивств у небачених доти масштабах. Саме тут було знищено понад мільйон євреїв.
Фото: DW/D.Bryantseva
Дорога смерті
Ув'язнених привозили в "Аушвіца" у переповнених товарних вагонах. Багато хто помирав дорогою - від холоду, голоду та хвороб.
Фото: DW/D.Bryantseva
В музеї
В музеї на місці табору "Аушвіц-Біркенау" можна побачити вцілілі речі бранців, а також архівні фотографії.
Фото: DW/D.Bryantseva
Печі, в яких спалювали тіла
В "Аушвіці" були як газові камери, так і крематорії. Коли потужностей крематоріїв не вистачало, тіла отруєних газом людей спалювали у ровах.
Фото: DW/D.Bryantseva
Величезна територія
"Аушвіц 3" - це група невеликих таборів, що створювалися при фабриках і копальнях навколо усього комплексу. Трудові табори регулярно відвідували лікарі, які відбирали слабких і хворих для газових камер.
Фото: DW/D.Bryantseva
Звільнені
27 січня 1945 року майор Анатолій Шапіро одним з перших увійшов у Освенцім. Його загін з боями прорвався до концтабору і розмінував підступи до нього. Командир Шапіро відкрив ворота табору смерті "Аушвіц 1" та звільнив в'язнів.
Фото: DW/D.Bryantseva
Що було далі
Після звільнення концтабору радянськими військами частину бараків і будівель "Аушвіца 1" стали використовувати як шпиталь для ув'язнених. Згодом до 1947 року частину табору переобладнали на в'язницю НКВС та міністерства громадської безпеки Польщі.
Фото: DW/D.Bryantseva
Державний музей "Аушвіц-Біркенау"
1947 року на території колишнього табору смерті організували музей, а у 1979 році меморіальний комплекс внесли у перелік Світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку в музей приїжджають сотні тисяч людей з усього світу.
Фото: DW/D.Bryantseva
Пам'ятна плита
Табір звільнили 27 січня 1945 року радянськими військами. В наш час 27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.
Фото: DW/D.Bryantseva
Число жертв
Точну кількість загиблих у "Аушвіці" з'ясувати неможливо, оскільки багато документів знищені. Більшість сучасних істориків вважають, що в "Аушвіці" знищили майже півтора мільйона людей. Більшість із них - євреї.
