Ще ніколи рівень споживання вугілля на планеті не був настільки високим, як нині. Тому багато хто каже про бум цього енергоносія. Водночас ціни на нього впали до незвичайно низького показника. Здавалося б, так бути не повинно. Адже за умови високого попиту товар мав би дорожчати. Але річ у тому, що на світовому вугільному ринку пропозиція зростала упродовж останніх років ще швидше, ніж попит.

Сланцева революція у США сприяла падінню цін

"Бум вугілля" ми спостерігаємо протягом останніх років 15-ти, і приблизно до середини 2011 року ціни справді зростали", - зазначив у розмові з DW Ерих Шмітц, виконавчий директор німецького Союзу імпортерів вугілля, штаб-квартира якого розташована у Гамбурзі. Він нагадав, що ще кілька років тому в порту Роттердама тонна коштувала ледве не 200 доларів. А нині за неї дають близько 70 доларів.

Що ж сталося? "Відбулись дві речі: бум сланцевого газу у США і вкладення великих інвестицій в освоєння нових родовищ вугілля у різних країнах світу", - пояснив Шмітц. Великі обсяги дешевого сланцевого газу призвели до того, що в Америці для виробництва електроенергії стали набагато менше використовувати вугілля. Це змусило американські вугільні компанії суттєво збільшити експортні поставки, які пішли як до Азії, так і до Європи.

Одночасно значно збільшився видобуток вугілля, наприклад, в Австралії, Індонезії, Колумбії. При цьому інвестори, вкладаючи гроші у нові вугільні кар'єри та шахти, розраховували переважно на подальше зростання попиту з боку Китаю. Адже Китай, що стрімко розвивався на початку тисячоліття, швидко перетворювався на найбільшого імпортера вугілля на планеті.

Ключова роль Китаю

Китай не лише є головним споживачем, але й головним виробником вугілля - на нього припадає понад 45 відсотків усього світового видобутку цього енергоносія, наголосив у розмові з DW завідувач відділу газу та вугілля в інституті з вивчення економіки енергетики при Кельнському університеті Гаральд Геккінґ.

За його словами, "останніми роками у китайській вугільній промисловості багато що змінилося: продуктивність праці зросла, витрати скоротилися, маленькі шахти поступилися місцем більшим і рентабельнішим проектам. Внаслідок цього собівартість китайського вугілля знизилася". У такій ситуації довелось знизити свої ціни всім тим, хто постачає вугілля в КНР. У тому числі й російським виробникам.

"Цього року ситуація складна, ціни на вугілля і кокс упали у два з половиною рази. Ми вирішили не знижувати обсяги видобутку. Якщо ми знизимо обсяги видобутку, то ми втратимо світові ніші", - повідомив наприкінці жовтня президенту Росії Володимиру Путіну губернатор Кемеровської області Аман Тулєєв. Так само, як і на Кузбасі, налаштовані нині і в інших великих вугільних басейнах по всьому світу.

Скорочення пропозиції не передбачається

Тож скорочення пропозиції на світовому ринку не передбачається. А от попит буде радше знижуватися, ніж рости, вважає представник галузі Ерих Шмітц і наводить низку аргументів на користь такого прогнозу.

За його словами, щоб покращити екологічну ситуацію у своїх містах, китайці тепер прагнуть більше використовувати газ, ніж вугілля. "В Америці ми бачимо нову хвилю боротьби за зниження викидів вуглекислого газу, а в Європі - прискорений розвиток відновлювальної енергетики", - додає він.

Правда, в Німеччині (головним постачальником вугілля для якої є, до речі, Росія) дешеве вугілля останнім часом тіснить в електроенергетиці дорожчий газ, що повністю суперечить амбітним планам німецького уряду щодо зниження викидів вуглекислого газу в атмосферу. Тому міністр охорони навколишнього середовища Барбара Гендрикс оголосила на початку листопада про підготовку плану прискореного закриття старих німецьких вугільних електростанцій.

Гаральд Геккінґ з інституту EWI дає такий прогноз: "В Європі вугілля до 2030 року буде і надалі відігравати значну роль, оскільки ціни на нього низькі, а вугільних електростанцій багато. Але в будівництво нових вже мало хто вкладається, а старі поступово закриватимуться. Одне це призведе до зниження попиту на вугілля. Після 2030 року цільові установки в справі захисту глобального клімату стануть більш амбітними, що може призвести до витіснення вугілля з європейського ринку".

Українське вугілля потрібне головним чином самій Україні

Залишається Азія (Китай, Японія, Південна Корея, Тайвань), значення якої як головного ринку збуту для світової вугільної промисловості ще більше зросте. Цьому сприятиме Індія, яка стрімко нарощує не стільки власний видобуток, скільки закупівлі. "Ми очікуємо, що до кінця цього десятиліття Індія обжене Китай як найбільший імпортер вугілля", - повідомив DW Геккінґ.

Якими ж на цьому тлі є експортні перспективи вугілля Донбасу? "Україна як експортер вугілля досі грала лише другорядну роль", - дипломатично відповів дослідник з EWI. Аналогічної точки зору дотримуються і в німецькому Союзі імпортерів вугілля. У його щорічних аналітичних оглядах незмінно наголошується, що з трьох таких пострадянських держав, як Росія, Україна і Казахстан "для світового вугільного ринку значення має лише Росія".

Цифри це підтверджують: на тлі тих 1000-1100 мільйонів тонн вугілля, які щорічно перевозяться через світовий океан, видобуті у 2013 році в усій Україні 84 мільйони тонн виглядають досить скромно, а ті 9 мільйонів, що пішли на експорт, видаються просто краплею в морі. Абсолютно очевидно, що головний ринок збуту для вугілля Донбасу - це сама Україна.

Російським шахтарям зайві конкуренти не потрібні. І без того малоперспективний ринок Євросоюзу для самопроголошених республік закритий з політичних міркувань. Поставки в далеку Азію будуть нерентабельними. Можна, напевно, продавати якісь обсяги до Туреччини і деяких країн Середземномор'я, але для цього потрібен порт. Сепаратисти уже заявили, що збираються взяти Маріуполь.