У чому секрет документальної точності, з якою американський серіал "Чорнобиль" показав катастрофу та радянську реальність? DW поспілкувалась з консультанткою сценариста Крейга Мезіна.
Реклама
Серіал американської кабельної телекомпанії HBO "Чорнобиль", показ якого завершився на початку червня, критикихвалять, серед іншого, за "сенсаційно вдалу" точність у відтворенні пізньорадянської дійсності. DW поговорила з Оленою Козловою-Пейтс, яка була однією з консультантів сценариста і головного продюсера фільму Крейга Мезіна. Вона - з України, понад 20 років мешкає в США і очолює групу українців у штаті Північна Кароліна, що займається проектами гуманітарної допомоги Україні.
Dеutsche Welle: Серіал "Чорнобиль" хвалять за точність відтворення радянської реальності - будівель, одягу, побуту. У цьому є і Ваша заслуга, чи не так?
Олена Козлова-Пейтс: І так, і ні. Я не була на зйомках минулого літа в Україні та Литві. Моя робота полягала в тому, що до цього, два роки тому, я допомагала сценаристу Крейгу Мезіну на стадії, коли остаточний сценарій ще не був готовий.
Як це сталось?
Мій чоловік - сценарист-аматор - стежить за роботою Крейга, який щотижня публікує подкаст, в якому ділиться своїми думками про сценарії. Коли Крейг кілька років тому повідомив, що починає працювати над сценарієм "Чорнобиля", мій чоловік написав йому, що, мовляв, якщо будуть питання, моя дружина в той час жила в Україні. Через 10 хвилин ми з Крейгом спілкувалися телефоном.
Що саме було змінено в сценарії за Вашою порадою?
Моя робота була мінімальною, сценарій був досконалий на 99 відсотків. Проте дещо впало в око. На початку першої серії є сцена, коли вчений Валерій Легасов, перед тим як накласти на себе руки, виставляє тарілочки з кормом для свого кота. Спочатку в сценарії було написано, що це "котяча їжа". Але в СРСР цього не було, котам давали їжу зі столу, і Крейг на той час не знав таких культурних тонкощів. Він замінив це в сценарії. В цілому мене здивувало, що людина, яка ніколи не була в цій частині світу і довго її не вивчала, за кілька років змогла так близько підійти до її історії та зрозуміти культуру. Найбільше мене вразило, що Крейг просто закохався в своїх героїв.
У чому це проявлялося?
Він дуже шанобливо до них ставився в описі, в діалогах, відчував їхнє горе і радість. Я це зрозуміла, коли вперше прочитала сценарій. Фільм тільки посилив це враження. Багато що Крейг передав так, як це зробила б я, пам'ятаючи про моє життя в Україні під час чорнобильської катастрофи. Ми з ним працювали в основному над діалогами, кілька слів були змінені. Наприклад, у сценарії було кілька разів використано слово "окей". Зрозуміло, що в СРСР 1986 року такі слова не використовувались, особливо серед працівників партійних організацій або шахтарів. Ще один момент: в першому епізоді пожежник Василь Ігнатенко прокидається, і вони з дружиною біжать до вікна дивитися, що сталося. Він - за сценарієм - був одягнений у футболку. Наскільки я пам'ятаю, тоді футболок було мало, були майки.
Фільм критикують за дуже часте використання слова "товариш". Мезін в одному інтерв'ю говорив, що це частково пов'язано з тим, що іноземцям важко даються радянські звернення на ім'я та по батькові. Що Ви про це знаєте?
Так, справді іноземцям складно вимовляти радянські імена та по батькові. Працюючи над сценарієм, Крейг продумував кожне слово, кожне звернення. Йому було дуже важливо передати автентичність ситуації, звернення в діалогах. Після обговорення кожної ситуації в деяких епізодах після моїх рекомендацій він вирішив використовувати "товариш", в інших, більші рідкісних, - ім'я та по батькові. Крейг вивчав тогочасні промови та розмови, дивився художні та документальні фільми про аварію на ЧАЕС, читав книжки, спілкувався з працівниками станції, жителями Прип'яті, військовими. В його сценарії все було продумано до дрібниць. Така увага до найдрібніших деталей вражала.
Ще один з епізодів, які викликали критику, це коли вчена Уляна Хомюк, один з небагатьох фіктивних персонажів серіалу, приходить в Мінську до великого партійного начальника, а той в кабінеті у неї на очах п'є горілку. Вам не здалося, що це - перебір?
Я в цій сцені перебору не помітила. Я рада, що критики звертають увагу на кожне слово, фразу. Сподіваюся, це дасть їм можливість почати ритися в інтернеті, дзвонити рідним та друзям, питати їх про те, що відбулося, та шукати правду. З одного боку, думаю, у нас дуже коротка пам'ять. Минуло лише 33 роки, а ми вже сумніваємося, чи зверталися один до одного апаратники, використовуючи слово "товариш", чи зловживали спиртним партійні бюрократи на робочому місці. Хоча, з другого боку, може, це й добре - потроху відходить наше радянське мислення, й ми починаємо мислити та діяти по-іншому.
Що для Вас було найважчим?
Один день у Чорнобильській зоні відчуження
Чорнобильська зона відчуження перетворюється на справжній магніт для туристів. Кореспонденти DW також вирушили в одноденний тур, який пропонують туристичні агентства. У нашій фотогалереї - основні зупинки.
Фото: DW/D.Kaniewski
Магазин у селі Залісся
Після проходження паспортного контролю на КПП Дитятки, перша зупинка маршруту у 30-кілометровій Зоні відчуження - село Залісся. Колишні садові дерева виросли у справжній ліс, яким поросли центральні вулиці. До аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року тут проживало близько трьох тисяч мешканців. Їх евакуювали у Бородянський район Київщини. Згодом сюди повернулось кілька самоселів.
Фото: DW/D.Kaniewski
Дім Культури у Заліссі
Залісся було не останнім у районі селом. Тут, у 15 хвилинах від міста Чорнобиля, розташовувалась середня школа, бібліотека, пологовий будинок та Дім Культури (на фото), збудований у 1959 році. Приміщення непогано зберіглося - усередині все ще висить пропагандистський транспарант. У хорошому стані ліпнина, що оздоблювала сцену. Але долівка майже геть згнила, тож пересуватися слід обережно.
Фото: DW/D.Kaniewski
Техніка ліквідаторів у Чорнобилі
Наступна зупинка - Чорнобиль. Біля пожежної частини просто неба розташований музей техніки, задіяної у ліквідації наслідків аварії. У перші дні спеціалісти сподівалися з її допомогою розчистити особливо небезпечні завали. Але навіть техніка не витримувала високий рівень радіації, а виходячи з ладу, створювала для ліквідаторів зайві труднощі.
Фото: DW/D.Kaniewski
Алея Пам'яті
Алея Пам’яті меморіального комплексу "Зірка Полинь" в Чорнобилі - це символічне кладовище з назвами 162 населених пунктів, які зрівняли із землею після Чорнобильської катастрофи. Зі спогадів ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС Валерія Стародумова: "Метод захоронення називався "під себе". Інженерна машина розгородження (ІМР) мала викопати траншею поруч, зіштовхнути будинок і засипати землею".
Фото: DW/D.Kaniewski
Мікрозіверт? Бер? Мікрорентген? Кюрі?
Наступна зупинка - село Копачі. Воно розташоване в 10-кілометровій зоні. Село зазнала найбільш інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами. Саме тут туристи жваво вимірюють рівень радіації за допомогою дозиметрів, доступних за додаткову плату (150-300 гривень). Супровідники мають допомогти зорієнтуватися в одиницях вимірювання. Подекуди "фонить" і "зашкалює", пристрій гучно пищить.
Фото: picture-alliance/C.Junfeng
Дитячий садок у селі Копачі
Село розташовувалося лише у чотирьох кілометрах від ЧАЕС. Через сильне забруднення його ліквідували і заспиали землею. Одна з небагатьох будівель, що залишилась стояти - дитячий садок. Тут ще чимало дитячих іграшок, меблів, посібників із дошкільного виховання, є і батьківський куток. Лише дітей немає...
Фото: DW/D.Kaniewski
Майданчик перед 4-м енергоблоком ЧАЕС
Пам'ятник ліквідаторам аварії встановили на майданчику перед 4-м енергоблоком ЧАЕС. Сьогодні цей енергоблок уже вкритий новим захисним конфайнментом і виглядає цілком мирно. А в квітні 1986 року, після аварії, показники радіації тут перевищували норму у тисячі разів. У ліквідації наслідків однієї з найбільших техногенних катастроф взяли участь близько 600 тисяч осіб.
Фото: DW/D.Kaniewski
Радіологічний контроль на ЧАЕС
Перед входом до ЧАЕС обов’язково пройти контроль на предмет наявності радіологічного забруднення одягу. Як правило прилади звітують "чисто". В іншому разі дозиметристи спробують відчистити одяг. Якщо не вдасться - доведеться його залишити. Організатори обіцяють, що за день перебування у Чорнобильській зоні рівень радіаційного опромінення дорівнюватиме дозі, отриманій за годину польоту літаком.
Фото: picture-alliance/AA/V. Shtanko
Обід на станції
Після проходження радіологічного контролю, у станційній їдальні ЧАЕС пропонують повноцінний обід: борщ або суп, м'ясо з гарніром і салат, компот, сік та хліб. Тут можуть харчуватися і вегетаріанці: замість м'ясного можна взяти, наприклад, кавун та персик. Усі продукти - лише з-за межі зони відчуження. Ціна обіду - 100 гривень. Каву можна взяти окремо, в автоматі. Увага: автомат решту не дає.
Фото: DW/I. Sheiko
Прип'ять - місто атомників
Ось ми і в центрі Прип’яті - гордості соціалістичного містобудування. Рік заснування - 1970. До аварії в місті, розташованому в двох кілометрах від ЧАЕС, проживало близько 50 тисяч мешканців. На фото - "білий дім", де жила міська еліта та директор ЧАЕС Віктор Брюханов, засуджений згодом до 10 років ув’язнення. На першому поверсі - магазин "Веселка", після аварії слугував меблевим складом.
Фото: DW/D.Kaniewski
Автомати з газировкою
Ці автомати, встановлені біля кафе "Прип'ять", у радянські часи були невід'ємною частиною міського ландшафту. На них можна було натрапити на вулиці та у парках відпочинку. Цю модель АТ-101СК випускало виробниче об’єднання "Київторгмаш". Вода зі сиропом коштувала 3 копійки, без - 1 копійку. У другому автоматі (на фото) так і залишився стояти гранований стакан.
Фото: DW/D.Kaniewski
Унікальний вітраж у кафе "Прип'ять"
Кафе "Прип'ять" - улюблене місце відпочинку молоді, розташоване біля річкового вокзалу, куди з Києва припливали теплоходи "Ракета". Особливість інтер'єру - вітраж, найвірогідніше, авторства команди знаменитого художника-монументаліста Івана Литовченка. Виконаний за трудомісткою і витратною технологією: творцем зібрані фрагменти кольорового скла. Митці називають результат "гобеленом у склі".
Фото: DW/D.Kaniewski
Залишки універмагу
Прип'ять вважався зразково-елітним містом. Рівень забезпечення енергетиків порівнювали з московським, звичний для СРСР дефіцит тут був рідкістю. У Прип'яті діяло 25 магазинів, у тому числі універмаг, що відкрився на початку 1986 року. На першому поверсі був продуктовий відділ, на другому - меблевий. Тут ще збереглися холодильні вітрини, хоча мародери давно зняли усе "начиння" на металобрухт.
Фото: DW/I. Sheiko
Розграбоване мародерами
Та найбільше сліди мародерів помітні у залишених приватних помешканнях прип’ятчан. Деякі речі, незабруднені радіацією, городяни змогли згодом забрати та вивезти, частково майно утилізували. Решту розікрали мародери. Знімали навіть батареї. Більшість квартир нині майже цілком порожні. Подекуди, як тут, у квартирі в домі на вулиці Лесі Українки, ще можна знайти шпалери, старі меблі та дещо з кухні.
Фото: DW/D.Kaniewski
"Вірним курсом завжди. Та весь час не туди"
…ці слова з пісні Тараса Петриненка згадуються при виді транспарантів до Першотравня у будинку культури "Енергетик". Аварію на ЧАЕС від розпаду СРСР відділяють лише 5 років. Історики упевнені, що Чорнобиль став початком кінця Радянського Союзу. Лише на першому етапі збитки від аварії становили 18 мільярдів рублів. Похитнулася не лише неповоротка економіка, але й сліпа віра в курс КПРС.
Фото: DW/D.Kaniewski
Секретний об'єкт - загоризонтна радіолокаційна станція "Дуга"
...вона ж - "Чорнобиль-2", вона ж - "російський дятел" (Russian woodpecker), вона ж "випалювач мізків". Остання зупинка маршруту - секретний об'єкт, збудований неподалік ЧАЕС. Він був частиною системи протиповітряної оборони СРСР для виявлення запуску міжконтинентальних балістичних ракет. Починаючи від 1976 року, "Дуга" наводила страх шумом в ефірі, за що радіолюбителі й охрестили її "дятлом".
Фото: DW/I. Sheiko
Знайомтеся: лис Семен
На околицях Прип'яті часто можна зустріти лиса на прізвисько Семен. Він став своєрідною місцевою знаменитістю. Туристів Семен любить, адже вони його часто підгодовують. Однак гладити його не рекомендується. Не лише через те, що у нього на хутрі теоретично можуть бути радіоактивні частинки. Цей симпатяга - дика тварина і кусатися не розучився.
Фото: DW/I. Sheiko
17 фото1 | 17
Найважчим було перечитувати ці історії знову і знову, переживати. Про кожну я сама шукала інформацію. В мої обов'язки не входив фактчекінг, але я хотіла це перевірити для себе. Це було психологічно важко.
Ви відкрили для себе щось нове про Чорнобиль?
Так, деталі самої аварії. Сама ця історія була не нова, я її пережила школяркою і пам'ятаю, що відбувалося. Дуже добре пам'ятаю парад 1 травня 1986 року, пам'ятаю те літо, коли не можна було збирати цвіт липи, були інші заборони. У мене був хлопчик-сусід, чий батько-міліціонер у перші дні після аварії поїхав до Чорнобиля. Повернувшись, він майже відразу помер. На мене це справило сильне враження - людина пожертвувала собою заради інших.
Коли Ви подивилися готовий фільм - яке він залишив враження?
Перші дві серії я побачила на прем'єрі в Нью-Йорку. Для мене було важливо, що трагедія була поставлена в контекст інших радянських злочинів проти людства, проти громадян своєї країни. І найважливіше, що головні дійові особи були показані як герої, як вони поводились у боротьбі з цим невидимими ворогом, про якого спочатку не знали, а потім знали і робили все, щоб врятувати життя людей в регіоні та в усій Європі. Сценарист хотів зробити серіал в пам'ять про тих, хто страждав і жертвував собою.
Що Вас вразило як людину з України?
Те, як сценарист пов'язав українську історію з аварією, епізод на початку четвертої серії (монолог 80-річної українки в селі, яка доїть корову і не хоче їхати з зони відчуження, розповідаючи солдату, який прийшов її вивозити, про більшовиків, Голодомор, німецьку окупацію. - Ред.). Думаю, це чи не перший раз, коли в серіалі такого рівня в США вимовляється слово "Голодомор". Це дуже цікавий історичний вплив, і я сподіваюся, що люди звернули на це увагу. Це було в оригінальному сценарії, і я була приємно здивована, наскільки Крейг знайомий з історією України. Наскільки я знаю, ще з університетських часів у нього було кілька українських друзів, які йому постійно розповідали про Україну.
Для мене було великою честю зробити найменший внесок моїми консультаціями і допомогти такому феноменальному сценаристу розповісти правдиву історію про трагедію і героїзм Чорнобиля. Я тішусь, що серіал дав нам можливість пам'ятати ті жахливі сторінки історії, пам'ятати героїв і допомагати тим, хто ще серед нас. На прем'єрі серіалу виступала представниця фонду "Діти Чорнобиля" з Ірландії, і вона закликала висунути героїв Чорнобиля на Нобелівську премію.