Вперше від початку конфлікту на Сході України соціологи змогли провести опитування серед мешканців Донбасу, які проживають по обидва боки лінії розмежування. Цим дослідженням займалися науковці з німецького Центру східноєвропейських та міжнародних студій (Zentrum für Osteuropa- und internationale Studien, ZOiS). Результати опитування, проведеного протягом листопада-грудня 2016 року і оприлюднені днями, викликали великий резонанс в українському суспільстві.

Більше спільного, ніж очікувалося

Майбутній статус так званих "Донецької та Луганської народних республік" ("ДНР" та "ЛНР"), ставлення до ЄС та НАТО, рівень довіри до російських та українських політиків та ЗМІ, національна ідентичність і  рідна мова, - погляди мешканців Донеччини та Луганщини стосовно багатьох питань виявилися більш схожими, ніж очікували дослідники. Незалежно від того, чи вони проживають на території, підконтрольній Києву, чи на тій, яку контролюють проросійські сепаратисти.

Зокрема, схожі тенденції у відповідях обох груп респондентів простежуються у питанні довіри до українського президента Петра Порошенка, державних інституцій в цілому та медіа. Крім того, більшість опитаних в обох частинах Донбасу не підтримує ідеї вступу України до ЄС та НАТО.

Натомість значна відмінність у поглядах опитаних жителів Донбасу, згідно з результатами дослідження, полягає у рівні довіри до президента Росії Володимира Путіна та російських ЗМІ. Як і очікували дослідники, ті, хто проживає на підконтрольних Києву територіях, мають високий рівень недовіри до Путіна (71,2 відсотка опитаних). Натомість серед тих, хто проживає на територіях, підконтрольних сепаратистам, російському лідеру не довіряються лише 19,7 відсотка людей. Загалом, абсолютна більшість опитаних у "ДНР" та "ЛНР" (52,6 відсотка) зізнаються, що стали більше цікавитися політикою, ніж три роки тому.

Автономія, але в Україні чи Росії?

Яким має бути статус "ДНР" та "ЛНР" - іще один приклад запитання, на яке мешканці різних частин Донбасу відповідають по-різному. Майже дві третини опитаних (64,7 відсотка) на підконтрольних Києву територіях хотіли б, аби контрольовані нині сепаратистами території повернули собі довоєнний статус частин Донецької та Луганської областей України. У самих "ДНР" та "ЛНР" за це виступають лише 20,6 відсотка населення.

Тим не менш, одностайне бачення майбутнього статусу цих територій у жителів "ДНР" та "ЛНР" відсутнє. Більшість із них так чи інакше виступає за надання так званим "республікам" особливого автономного статусу. Утім, якщо одна частина прагне цієї автономії у складі України, то інша - у складі Росії. І прихильники обох варіантів розділилися майже порівну - з незначною перевагою на користь України. "Цей феномен має бути взятим до уваги тих, хто втягнутий у конфлікт та залучений до його розв’язання", - коментує директорка ZOiS Ґведолін Зассе (Gwendolyn Sasse), авторка дослідження.

Різні методи, але порівнювати можна

Опитування складалося з двох частин. 1200 осіб були опитані тет-а-тет на підконтрольних Україні територіях Донбасу, стільки ж - у непідконтрольних Києву районах за допомогою телефону. Це означає, що респонденти в "ДНР" та "ЛНР" почули ті самі запитання, але скорочені їхні формулювання, пояснює Зассе. Такий підхід, на її думку, дозволяє порівняти результати опитування та робити висновки щодо усього Донбасу. "Я думаю, що у деякій мірі опитування телефоном має перевагу. Люди почувають себе у більшій безпеці, відповідаючи на питання, ніж під час розмови тет-а-тет за обставин війни", - коментує Зассе методику дослідження. Утім, додає вона, "у такого методу є й недоліки - знову ж таки, через умови війни: люди можуть відповідати на питання, оглядаючись на те, які відповіді від них очікують. Тому цей метод може працювати в обох напрямках".

Номери телефонів опитаних на непідконтрольних територіях дослідники обирали випадковим чином і не робили попередньої селекції. Під час обробки даних вибірка була збалансована за віком, статтю та рівнем освіти. Для цього використали останні офіційні статистичні дані українського уряду, які були отримані ще до початку конфлікту. За бажанням респондента інтерв'ю відбувалося або російською, або українською мовами. "Проблема полягає у тому, що нині немає іншої офіційної статистики, яка б відображала сьогоднішню ситуацію", - пояснює Ґвендолін Зассе. За її словами, внутрішньо переміщені особи з Донбасу до цього опитування залучені не були.

Змішана ідентичність

Більш подібними, ніж очікували дослідники, погляди мешканців Донбасу по обидва боки лінії фронту виявилися і в тому, що стосується визначення рідної мови та національної ідентичності. Переважна більшість жителів обох частин Донбасу вважає своєю рідною мовою російську (близько 50 відсотків на підконтрольному Києву боці й майже 60 відсотків - на непідконтрольному). А ось одразу дві мови - і російську, і українську - в "ДНР" та "ЛНР" називають навіть дещо більше людей, ніж по інших бік лінії розмежування.

"Я була вражена, наскільки схожі відчуття людей щодо їхньої ідентичності. В обох частинах Донбасу суттєво відчутною є змішана ідентичність людей. Це нікого не мало б здивувати, хто тривалий час досліджує Україну. Проте, враховуючи ситуацію війни та манеру висвітлення подій на Донбасі, очікувалося, що ці відчуття будуть більш поляризованими", - пояснює керівниця дослідження Ґвендолін Зассе. Значна частина людей, яка найбільше постраждала від війни, все одно зберігає змішану, українсько-російську, ідентичність.

Зв'язки попри "кордон"

Майже 62 відсотки опитаних на підконтрольних українському уряду територіях зазначають, що їхнє самовідчуття не змінилося через війну, на непідконтрольних територіях цією ж думки дотримується 45 відсотків. "Більше росіянам" через війну на окупованих територіях себе почали відчувати 26 відсотків, на іншій частині Донбасу - 3,4 відсотка. "Більше українцями" на підконтрольних територіях себе почувають 20,5 відсотків, а на окупованих територіях – 8,5 відсотка. Велика група респондентів після початку війни переконалася у своїй подвійній ідентичності: 14 відсотків на урядовому боці та 20,4 відсотка на боці проросійських сепаратистів.

Найголовнішим висновком дослідження, на думку Зассе, є те, наскільки інтенсивними залишаються зв’язки між людьми по обидва боки лінії розмежування. Зокрема мова йде не тільки про перетин цієї лінії, а й збереження людських стосунків, тому що у сприйнятті людей це досі один регіон.

Зассе підкреслює: "З одного боку, Київ стимулює віддалення окупованих територій від решти України.  Хоч, попри офіційну політику, деякі дії спрямовані саме у цьому напрямку. З іншого боку, Москва не має думати, що інтеграція окупованих територій до Росії відбуватиметься гладко. Знову ж таки, це пов’язано зі змішаною ідентифікацією та кількістю людей, які досі бачать своє майбутнє у складі української держави".