Одне можна точно припустити: момент для страт не є збігом. В Саудівській Аравії добре знають, що роблять. І так само знають, коли це робити. В Ер-Ріяді нема нікого настільки наївного, хто б наперед не зміг продумати наслідки масової страти. А це означає: виконання смертних вироків несе також - якщо не в першу чергу - політичне послання. І звучить воно так: нехай ніхто не шукає сварки з нами - ні в Саудівській Аравії, ні за її межами. У кого виникне ідея виступити проти нас, хай не дивується наслідкам.

Внутрішньо- та зовнішньополітичний сигнал

Це послання адресованое в першу чергу опозиції всередині країни. Для неї страти є попередженням, яке навряд чи могло бути гострішим. На даний момент саудівська юстиція проводить жорсткий курс проти усіх можливих опонентів. В особі блогера Раіфа Бадаві перед судом опинився і лібералізм; в особі поета Ашрафа Файяда - культурний модернізм; а страчений Німр ан-Німр був одним з найвищих представників саудівських шиїтів. Алі ан-Німра, племінника Німра, за протести проти режиму також засудили до смертної кари: на момент цього "злочину" йому тільки виповнилося 16 років. Ці показові випадки на конкретних прикладах демонструють, в чому королівський дім саудитів бачить для себе загрози. І реагує на них, очевидно, цілковито в стилі сирійського ката Башара Асада.

У зовнішній політиці страти, вочевидь, мали продемонструвати силу та рішучість. Після часткового зменшення активності США як держави-покровителя Саудівська Аравія намагається позиціонувати себе як могутню силу в регіоні, маючи на посаді міністра оборони 30-річного другого спадкового принца Мухаммеда бін Салмана Аль Сауда. Протягом місяців саудівські збройні сили на чолі переважно арабської коаліції здійснюють удари по шиїтських бойовиках-хуситах в сусідньому Ємені, який вже давно став ареною опосередкованої війни проти шиїтського Ірану. Схоже, що майже три тисячі загиблих цивільних осіб та близько двох з половиною мільйонів внутрішньо переміщених осіб не мають жодного значення для режиму в Ер-Ріяді.

А нещодавно Саудівська Аравія поставила себе на чолі ще одного об'єднання: ісламської коаліції "для боротьби з тероризмом" - лапки з'явилися саме через страти. Свідомо стратами спровоковані хвилювання в Ірані, а також в Іраку та з боку підтримуваного Тегераном шиїтського ліванського руху "Хезболла" повинні, очевидно, слугувати для того, аби згуртувати лави сунітських партнерів по коаліції і стосовно Сирії. Конфлікт таким чином стане ще більш конфесійним та загостриться. Так страти сприйматимуться як щось більше, ніж просто виконання і без того суперечливих вироків. Вони є стратегічним розрахунком, а юстиція стала слугою політичних інтересів.

Неоднозначна реакція з Тегерана

Звісно, що і протести в Ірані є також суперечливими. Той факт, що керівництво Ірану допустило штурм та плюндрування саудівського посольства, демонструє, що і теократичний режим у Тегерані не зацікавлений у заспокоєнні конфлікту. Він також ставить політичний розрахунок вище міжнародного права. Адже останнє вимагає за будь-яких обставин забезпечити захист дипломатичного представництва. Натомість Іран самовпевнено проголошує себе "захисником" шиїтів, зокрема, і шиїтів, які є громадянами інших держав. Це також є ескалацією та виходить далеко за межі звичайного протесту. Неправдоподібною реакція є і через те, що Іран є другою в усьому світі після Китаю країною з найвищим рівнем виконаних смертних вироків - а одразу за нею слідує Саудівська Аравія.

"Партнер" Заходу?

Як страти, так і реакція на них вкотре показують сутність обох режимів, які задають тон на Близькому Сході. Добру волю в обох сторін виявити не вдається. Для мирних жителів у Сирії та Ємені ця ескалація призведе до подальших смертей. А перед західними урядами це знову поставить питання, чи хочуть вони справді називати "партнерами" режими по обидва боки Перської затоки.