У зв'язку з поширенням коронавірусу деякі люди зараз намагаються уникати контакту з усім, що вони пов'язують з Китаєм, а на людей азійської зовнішності дивляться з побоюванням. Професор Джошуа Тібор працює на факультеті експериментальної психології і біхевіоризму в Амстердамському університеті і вивчає, як сучасні люди поводяться, стикаючись з небезпечними інфекційними хворобами.

Deutsche Welle: З різних країн світу надходять повідомлення про те, що через епідемію коронавірусу люди стали уникати контакту з усім, що вони пов'язують з Китаєм. Є наукове пояснення такому явищу?

Джошуа Тібор: Кілька років тому ми опублікували дослідження про те, як люди реагували на біженців з Ліберії під час епідемії лихоманки Ебола в 2014 році. А також, як люди реагували на біженців з Сирії, коли "Ісламська держава" представляла там найбільшу загрозу.

Ми з'ясували, що учасники дослідження в рівній мірі негативно ставилися до чоловіків і жінок, які приїхали з Ліберії. У випадку ж з сирійцями, які асоціювалися у наших респондентів з насильством і тероризмом, вони негативно ставилися тільки до чоловіків. З цього ми зробили висновок, що до тих, хто приїжджає з охопленого епідемією регіону, люди ставляться насторожено в цілому, без розбору.

В одному з досліджень Ви говорите про психологію уникнення збудників хвороби. Йдеться про це?

Так. Люди всю історію свого існування борються з хворобами. І вже 200 років нам відомо, що хвороби викликають збудники.

Наш мозок несвідомо виробив стратегію уникнення збудників хвороб. Людині не потрібен диплом з мікробіології, щоб знати, що не потрібно чіпати руками нічого в брудному громадському туалеті. Коли ми бачимо подібне або відчуваємо відповідний запах, мозок дає сигнал - триматися подалі. Виникає почуття відрази, яке допомагає людині уникнути зараження.

Чи можна це почуття порівняти зі страхом, який відчуває людина, яка, наприклад, бачить в черзі біля каси в магазині схожу на китайця людину? По-Вашому, це природна реакція?

Так, це природно, але це не означає, що така реакція - хороша чи бажана. Відразу, зазвичай, викликають подразники - наприклад, кашель або заражені рани. У випадку з коронавірусом або іншими схожими з ним інфекціями проблема полягає в тому, що у заражених немає ніяких помітних симптомів. Тому люди стають особливо підозрілими і намагаються ці симптоми знайти. Коли людина бачить представника певної етнічної групи, який, може, і сам не знає, чи заражений він, то ця людина з обережності намагається триматися від нього подалі.

Чи можна передбачити силу паніки людей на спалах хвороби або групу "іммігрантів", яка може переносити збудник хвороби? Чи залежить це від рівня освіти або від того, як багато людей спілкується з представниками інших культур?

Люди, які негативно ставляться до іммігрантів, будуть більш негативно реагувати на представників тих країн, в яких виявлено коронавірус.

Але є ще інший цікавий аспект. Ми називаємо його "сприйнятливість до відрази". Його ми вимірюємо, коли запитуємо людей про те, як сильно у них викликає огиду брудний холодильник, людина з сильним тілесним запахом або якщо вони вступили в собаче лайно. Тобто коли йдеться про інстинкти.

Люди, які реагують на ці збудники сильніше, також більш негативно ставляться до мігрантів з країн, які пов'язують з можливими збудниками хвороб. Відносно приїжджих з інших країн у них немає антипатії.

Чи означає це, що від мого ДНК залежить, наскільки сильно я відчуваю огиду до збудників захворювань і виступаю проти їх носіїв?

Вважаю, що так. Наші дослідження, в тому числі вивчення поведінки близнюків, показали, що приблизно в 50 відсотках випадків "сприйнятливість до відрази" пов'язана з ДНК.

Як Ви ставитеся до закидів про те, що Ваші дослідження виправдовують расизм?

У людей завжди були забобони, і в минулому вони не потребували наукового підтвердження для своїх вчинків. Ми хочемо з'ясувати, чому це так. Моя наукова мета - пізнати психологічні процеси, щоб дати рекомендації, як можна запобігти поведінці, проблематичній з суспільної точки зору. У нас вчених також є завдання - сформувати до цього правильне ставлення.

Я читав одну історію з Італії, де жінка звинуватила людину азійської зовнішності в тому, що вона заражена  коронавірусом і поширює інфекцію серед інших людей. Чоловік відповів їй чистою італійською мовою з римським акцентом, що він народився в Італії і ще жодного разу в житті не був у Китаї.

Ця історія наочно демонструє, наскільки абсурдні подібні реакції, хоча вони властиві людській природі. Вони не можуть бути виправданням у випадку з нинішнім поширенням коронавірусу. Я думаю, що не тільки я, як психолог, а й фахівці в галузі боротьби з інфекціями несуть відповідальність за те, щоб не було істерії. Зараз набагато вища ймовірність померти в ДТП на перехресті, задивившись у свій смартфон, ніж заразитися коронавірусом і померти від нього.