Командир українського літака АН-124 "Руслан" Анатолій Ружанський і штурман Ярослав Кошицький - випробувачі. Важко назвати літак, на якому вони ще не літали. В небі обидва вже майже по 40 років. Вони працюють в авіакомпанії "Авіалінії Антонова" і в останні тижні виконували завдання підприємства з доставки медичних вантажів з Китаю до США, ФРН, Португалії, Румунії, Катару. З кореспонденткою DW вони спілкуються за допомогою відеозв'язку, оскільки після виконання рейсів перебувають на обсервації.

Deutsche Welle: Пане Анатолію, пане Ярославе, так незвично бачити вас не у формі та ще й на обсервації…

Ярослав Кошицький: Нас відправили на обсервацію, тому що наша компанія виконує рекомендації ВООЗ і закони України, які передбачають обсервацію для усіх, хто повернувся з-за кордону. Поки що наші тести показують, що все добре. Скоро повернемося до роботи.

Як ваша робота змінилася через коронавірус?

Ярослав Кошицький: Це - як у фантастичних фільмах. Принаймні мені так здається. Ми в масках, в рукавичках, спеціальних костюмах. Ми ізолюванні від усього, від будь-яких контактів з людьми. Ми нікуди не виходимо з готелю. Фірма забезпечує нас харчуванням на борту літака, в готелі для того, щоб ми просто не залишали територію ані готелю, ані аеродрому. Все принципово змінилося.

Анатолій Ружанський: Літати стало значно простіше. Світова авіація стоїть. Тільки ми літаємо та працюємо. Крім нас в повітряному просторі, можливо, ще один-два літаки - такі ж вантажники, як ми. І все.

Хочете сказати, що працюєте без стресів?

Анатолій Ружанський: Принаймні, немає так званого, перед польотного стресу. Уявіть собі такий аеропорт, як Афіни , в якому черга була на посадку, черга на виліт. Зараз жодних черг. Зайшов - сів, коли треба, то вирулив і полетів.

Зрозуміло, що пілоти ніколи не скажуть, що їм важко… Але все ж таки…

Анатолій Ружанський: Скажімо так. Це не самий пік нашої роботи. Але те, що роботи побільшало, це відчувається.

Ярослав Кошицький: Власне, це в нас називається "ubnormal situation". Командир каже, що легше стало літати. Так, можна літати без запізнень. Але якось напружуєшся більше, бо відповідальність кожного польоту розумієш, наскільки ці вантажі важливі для країн.

Конструкція "Руслана" передбачає, що пілоти та інженери знаходяться в різних відсіках і не контактують фізично підчас польоту. А в аеропорту?

Ярослав Кошицький: Пілоти знаходяться в літаку в своїй кабіні (АН-124 має відсік для відпочинку пілотів - Ред.). Ми в ній закриваємося й не виходимо допоки триває розвантаження-завантаження. А ось наш інженерний склад фактично працює на межі людських можливостей. Розвантаження-завантаження літака - це все на них. Наприклад, у Досі (Катар) температура +24, а ви працюєте в масці, рукавичках, в костюмі, окулярах. І треба розвантаження-завантаження контролювати, треба встигати. Це психологічно й фізично важко. Це ж не півгодини триває, а може годинами тривати.

Ви бачите світ, як-то кажуть, і з неба, і з землі. Наскільки драматична картина?

Ярослав Кошицький: Вона в кожній країні драматична. Я часто згадую американський фільм "Зараження". От рівно все, як там. Порожні вулиці, транспорту не видно, людей не видно. Особливо в ночі це дуже дискомфортно. Найбільші аеропорти світу, де було не проштовхнутися, порожні. Йдеш коридорами - нікого немає. Потім проходиш ці всі процедури: вимірювання температури, дезінфекція. Підвищені протиепідеміологічні заходи. Навіть сніданок в готелі… Ми отримуємо його увесь запакований. Людина приносить нам його теж у захисному одязі. А ми намагаємося це все вживати досить обережно. Кожну ложечку там вимиваєш, щоб убезпечити себе.

Великий "Руслан", мабуть, складно продезінфікувати?

Ярослав Кошицький: Коли ми сходимо з літака, то вони обробляють всі кабіни. Ця дезінфекція наразі відчувається в повітрі. Скрізь. Нас теж дезінфікують, встаємо на спеціальні змочені ковдри, потім наші валізи обробляють спецрозчинами. В аеропортах скрізь стоять посудини з розчином, миємо руки, хоча ми в рукавичках. Сідаємо в автобус, приходимо в готель, на кожному місці: на вході, біля рісепшена, біля номерів, біля ліфту стоять пляшки з дезінфектором. Знов миємо руки. Ці постійні процедури, вони присутні в нашому житті.  

Вибачте, знов , мабуть, питання, на яке пілоти не зможуть відверто відповісти. Буває лячно?

Анатолій Ружанський : Розумієте, ми ж всього не бачимо.  Ми просто розуміємо, що в країні відбуваються жахливі речі.

Ярослав Кошицький: Такого відчуття страху не було. Але якби саме розуміння, що ситуація непроста, що треба берегтися, щоб не стати одним з тих, хто захворів. Так, це є. Це само по собі не додає оптимізму.

Керівництво "Авіаліній Антонова" каже, що "завалене замовленнями" ледь не до травня. Ви як пояснюєте такий шалений попит на "Русланів" і "Мрію"?

Анатолій Ружанський: Це універсальні й неповторні літаки. Їхні фюзеляжі дозволяють завантажувати великі партії. На якому ще літаку можна привезти з Китаю 82 тонни? Більше може взяти тільки "Мрія". А ми ж чуємо повідомлення, що якийсь там літак привіз з Китаю 10 тонн. А ми цілих 82-ві тонни!

Усі це рейси комерційні. Але  водночас і гуманітарні, враховуючи ситуацію. Вам особисто кажуть "дякую"?

Анатолій Ружанський : Розумієте, ми ж ні з ким не спілкуємося. Ось, у Португалії нас зустрічало телебачення. А потім зранку, коли снідали, бачили цей репортаж. Кажуть "дякую" Україні й літаку.

В Україні пілотів "Антонова" називають "героями". Принаймні, генеральний директор "Укроборонпрому" Айварас Абромавичас порівняв вас з тими ж медиками, які ризикують своїм життям, рятуючи хворих на коронавірус. Що Ви скажете?

Анатолій Ружанський: Це не нам судити. Ми просто виконуємо свою роботу і виконуємо дуже якісно. Так, польоти тривають 6-8-12 годин. Але це наша стандартна робота.

Ярослав Кошицький: Ну, героями ми себе в класичному розумінні не почуваємо. А, ось лікарі – це справді герої. Ми просто хотіли би, щоб наша робота максимально приносила користь.

 Як ви думаєте, ще довго авіація залишатиметься на землі?

Ярослав Кошицький: Ми бачимо, що в ЄС всі пасажирські лінії стоять, а в Китаї вже почався рух. Але набагато менше, ніж раніше.

Анатолій Ружанський: Останній раз, коли були в Китаї, то вже в черзі на виліт стояли. В жодному аеропорті світу такого ще немає, а в Китаї ми були четвертими. Ну, а що буде далі? Далі…Справимося. Китай поборов цей вірус, і я так думаю, що й інші його поборють. А ми допоможемо.