Упродовж багатьох років правозахисники вказують на переповненість українських слідчих ізоляторів (СІЗО) та кримінально-виконавчих установ й погані умови утримання людей у них. Днями міністр юстиції Павло Петренко озвучив план реформування пенітенціарної системи України. Серед нововведень - зміна структури управління, більший акцент на ресоціалізації ув'язнених, а також боротьба з корупцією в сфері державних закупівель. СІЗО, наприклад, планується перенести за межі міст.

В Україні ще з початку 2000-их спостерігається тенденція до скорочення кількості як ув'язнених, так і осіб, які перебувають в СІЗО. Якщо на початку 2001 році в установах пенітенціарної служби, за даними Ради Європи, було загалом 199 тисяч осіб, то на початок 2016 року - уже тільки 73 тисячі. Попри таке скорочення, проблему переповнених слідчих ізоляторів досі вирішити так і не вдалося. Експерти й правозахисники сумніваються, що й нові реформаторські плани тут щось змінять.

План реформ загалом має "косметичний характер", вважає директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. Він звернув увагу на те, що таке реформування більше стосується організації керівництва, ніж самих установ виконання покарань. На думку Захарова, ситуацію слід виправляти тим, щоб менше саджати в слідчий ізолятор. "Тоді можна обмежитися новими корпусами, а старі всі закрити", - пропонує голова правозахисної групи.

Менше доправляти у СІЗО

Подібна думка пролунала і від експерта правозахисної організації "Донецький меморіал" Олександра Букалова. При цьому він зазначає, що кількість випадків, коли в СІЗО сидять роками, не є значною. "Частка осіб, які сидять понад рік, не перевищує 10 відсотків. Осіб, які перебувають у СІЗО два роки і більше, - взагалі сотня-дві", - говорить експерт. За його словами, це співвідношення впродовж років мало змінилося.

Тобто тривале перебування в ізоляторах окремих осіб не є головною причиною їхньої переповненості. Отже, корінь проблеми полягає у частоті застосування утримання під вартою як запобіжного заходу.

Проте наскільки можливо замінити слідчий ізолятор домашнім арештом та електронним браслетом - питання відкрите. У березні поточного року українські ЗМІ писали про нестачу таких браслетів - їх було закуплено лише 856, при цьому Київська та Львівська області у своє користування отримали тільки по 20 штук. Багато комплектів уже було зламано.

Перенесення СІЗО - нові можливості для зловживань?

Букалов критикує також брак конкретики, коли йдеться про перенесення слідчих ізоляторів за межі міст. "Які перспективи на найближчі, скажімо, п'ять років? Скільки буде збудовано в'язниць? Де саме? Нічого цього немає", - констатує експерт.

Міністр Петренко лише запевнив, що перенесення СІЗО за межі міст не потребуватиме додаткових коштів з бюджету, оскільки нові приміщення збудують інвестори, котрі пізніше отримають старі приміщення СІЗО для реалізації власних проектів.

Зі свого боку, Захаров стверджує, що перенесення СІЗО є виправданим не скрізь. "Що стосується Чернівців, де перенесення хочуть зробити одним із перших, то там один з найкращих СІЗО з хорошими умовами. Навіщо його переводити, я не дуже розумію, у мене є підозра, що в цій будівлі є потреба в когось", - пояснює правозахисник.

Безконтрольність і рабська праця

Критично правозахисники й експерти оцінили й заплановані зміни в організації управління установами відбування покарань. Експерти-кримінологи побоюються, що створення кількох міжоболасних управлінь замість обласних сприятиме порушенням прав людини на місцях. "Навіть зараз в Одеській чи Чернігівській областях деякі в'язниці розташовані на відстані 150 чи навіть 200 кілометрів від обласного центру. А з регіональними управліннями відстані будуть іще більші!" - говорить Букалов. За словами експерта, програмі реформ дуже бракує даних щодо ризиків її реалізації.

Що ж стосується безпосередньо роботи з ув'язненими, Букалов вважає тут основною проблемою питання персоналу. "Було сказано, що на місцях ми персонал чіпати не будемо. (…) Ці люди були навчені і звикли працювати в дуже інших параметрах, в яких є високий рівень корупції, байдуже ставлення до дотримання прав людини. Яким чином ці інспектори, наглядачі стануть працювати інакше? Саме ті люди, з якими засуджені стикаються щодня, з якими в засуджених є конфлікти - саме ці люди працюватимуть і завтра, і післязавтра", - пояснює Букалов.

Інша "вічна" проблема, яка впливає на умови утримання в'язнів і яку план реформ не вирішує - це питання недостатнього фінансування. Згідно з даними Ради Європи за 2013 рік, Україна серед європейських країн витрачає найменше на утримання в'язнів - лише 2,68 євро на утримання одного ув'язненого на добу. Середній показник по Європі - 99 євро. Наприклад, сусідня Молдова витрачає втричі більше - 7,8 євро на добу. Польща - 20,4. Росія - 25,87.

"Виживають (українські тюрми - Ред.) лише завдяки тому бізнесу, який розвивають керівники установ. Цей бізнес завжди напівкримінальний. Там часто використовується рабська праця засуджених", - розповідає Захаров. На його думку, вирішити цю проблему можна, зробивши об'єкти, де працюють в'язні, незалежними від колоній. "Але цього реформа не чіпає. Дуже часто керівник цієї промзони - це заступник або дружина начальника колонії", - пояснює експерт.