У південній частині розділеного міста Мітровіца біля в’їзду на міст через річку Ібар стоїть автобус і дві поліцейські машини супроводу. Цим автобусом щодня албанці переїжджають із південної у північну, населену сербами частину міста. І навпаки. Хоча офіційно міст відкрито для вільного пересування, мешканці Мітровіци не наважуються переходити його без супроводу військових або поліції. Молода албанка Арбноре Садікай – одна із дуже багатьох городян, які після початку конфлікту вимушені були залишити свою домівку. Зараз вона винаймає квартиру на південному березі Ібру:

„Мітровіца – це моє місто, але я стала у ньому біженкою. Раніше, до війни, я мешкала на іншому березі річки. Але тепер ми не можемо вільно пересуватися містом. Повідомляють, що KFOR уже забрали колючий дріт. Але ж погляньте – скільки дроту лишилося! Це все лише пусті слова”, - обурюється мешканка Мітровіци.

Перспективи мирного співіснування сербів і албанців у Косові не видно і по шести роках після війни. Браніслав Керстіч – мешканець сербської частини Мітровіци налаштований дуже песимістично:

„Я хотів би розповісти про якісь позитивні зрушення, але не можу. ЗМІ повідомляють про вільне пересування між південною і північною частинами міста, але я не можу цього підтвердити. На жаль. Так, міст дійсно відкрито для пішоходів, але за день його переходять лише кілька десятків людей. Та й ті – головно співробітники місії ООН. Я дуже скептичний – час ще не настав. Гадаю, відкриття мосту було політичним кроком напередодні рішення про початок переговорів про статус провінції”.

Експерти з питань безпеки побоюються, що ще до початку переговорів про майбутній політичний статус Косова можуть відбутися нові зіткнення між ворогуючими сторонами. Сутички неодноразово повторювалися і у Мітровіці, востаннє – навесні минулого року. Нині дев’ятнадцять тисяч миротворців НАТО – місії Kosovo Force (KFOR) та шість тисяч поліцейських забезпечують стабільність у провінції. Та все ж проблема безпеки лишається головною. Лише за останні місяці у провінції з’явилися чотири воєнізованих угруповання, таких як постала минулого тижня „Армія за незалежність Косова”. Тим часом серед цивільного населення панує страх.

Представники міжнародних організацій визнають, що міжетнічне напруження у Косові спаде ще нескоро. Проте робити перші кроки у відродженні економіки краю необхідно вже нині, аби дати людям роботу. Голова Місії ООН у Косові (UNMIK) Сьорен Єссен-Петерсен наголошує, що визначення статусу краю більше не можна відкладати:

„Більше ста сорока тисяч осіб, які мусили полишити свої домівки під час війни 1999 року, досі не можуть повернутися. Вони вже шість років живуть у вигнанні. Що нам потрібно сьогодні – це об’єктивна оцінка ситуації у Косові. Якщо взяти економічний сектор – це катастрофа. Ми у найближчому майбутньому не зможемо залучити до краю іноземних інвестицій у жодному вигляді. Ми не отримаємо жодного кредиту, допоки не буде визначеності із правовим статусом Косова, з його державним статусом. Інакше кажучи – ми вже немало зробили у краї, але ми досягли тієї межі, за якою у нинішньому статусі нам складно буде просуватися далі. Кожен знає, ще це за місце – Косово. Але ж яким є його статус?”

Дискусія про майбутній статус краю обіцяє бути довгою. З одного боку – Воїслав Коштуніца, який наполягає на тому, аби Косово залишилося частиною Сербії. З іншого – ціла група політичних лідерів косівських албанців, які не втомлюються в унісон повторювати, що цілковита незалежність краю стане ніби-то розв’язанням всіх проблем. Без жорсткої і послідовної позиції міжнародних посередників вихід із цієї ситуації не знайти. Представник Євросоюзу у Косові, координатор пакту стабільності Ергард Бузек так визначив позицію ЄС у косівському питанні:

„Інтереси ЄС мають полягати у тому, аби з одного боку – дати більше автономії косівським албанцям, а з іншого – запропонувати прийнятне для сербів рішення. На мою думку, вихід із ситуації має бути поетапним – албанці мають отримувати все більше і більше прав. Однак деякі із пропозицій, які лунають останнім часом, є для сербів абсолютно неприйнятними. Приміром, членство Косова в Організації Об’єднаних Націй„

Як надовго не затягнулися би переговори про статус Косова, однак вже сам початок є кроком уперед. Оглядачі відзначають, що переговори будуть складними, але головне, аби політики з обох таборів пам’ятали: рішення, яке цементує статус-кво – це не рішення. Мирному і відродженому Косову не бути, допоки сторони продовжуватимуть плекати існуючі міфи про „Косово як колиску сербської цивілізації”, або „незалежність від Сербії як панацею”.